Чорний день: у громаді на Волині попрощалися відразу із трьома Героями

Три домовини, вкриті синьо-жовтими прапорами, ніхто не стримує сліз, люди підходять, стають на коліна, схиляють голови та мовчки прощаються з Героями, – інформує у фейсбуці Ковельська міська рада.

Андрій Лукашук. У нього була складна доля. Рано залишився без батьків. Але, хто його знав, запам’ятають, що він любив життя, людей, які були поруч,  був спокійним,  добрим і надійним.  

Андрія мобілізували у вересні минулого року.  А 29 листопада,  виконуючи бойове завдання поблизу села Синьківка Куп’янського району на Харківщині, ковельчанин загинув. Йому було 45.

Син Андрія Лукашука, Микола, який служить у війську, дуже тепло говорив про батька:

«Про свого татуся хочу сказати лише одне: це був справжній батько, який показав мені приклад мужності. Тату, ти гідно і стійко бився до останнього. А зараз вічність прийняла тебе в свої обійми. Тепер ти — мій ангел-охоронець, який мене оберігатиме. Я тебе дуже люблю».

Максим Хатін і Олександр Коцюбчик пішли добровольцями у перші дні повномасштабної війни. Вони пройшли горнило АТО, мали чітку патріотичну позицію, тому одразу стали на захист своїх родин, свого міста, України. Полягли 1 грудня у одному бою на Донеччині.

Разом із хлопцями загинув і ковельчанин Валентин Заяць, який жив у Сошичненській громаді на Камінь-Каширщині, де тепер і похований.

Максиму Хатіну весною виповнилось 35. У нього було багато планів. Перший шлюб не склався, але він мріяв про нову сім’ю, дітей.  Мав дуже багато друзів і золоті руки. Як кажуть його батьки, він без перебільшення – найкращий у світі син. 

У вересні Максим, тримаючи таємницю до останнього, зробив подарунок мамі на день народження і приїхав із фронту на її ювілей. Рідні тоді помітили, як війна позначилася на Максимові. Втрати побратимів, жорстокість, несправедливість — не минули для нього безслідно.

«Максим був життєрадісною людиною, усміхненою – таким його запам’ятають колеги, працівники  підприємства  ПТМ «Ковельтепло», де він довгий час працював», – розповів головний інженер Василь Заікін.

Олександр Коцюбчик був великим оптимістом. Найкращий тато для доньки Діани та сина Івана. Йому назавжди 46.

Однокласник Саші, Михайло Кобиш, пригадав, що в 2024 році друзі планували зустрітись всім класом, адже це було б 30 років після їх випуску.  Проте, не судилось.

«Дякую рідним за те, що ці чоловіки були саме такими – відважними, відданими країні. Дякую і нашим воїнам – Андрієві, Максимові та Олександрові за їхній подвиг. Хотів би сказати їм про це, потиснувши руки, а не біля їхніх домовин. Висловлюю щирі співчуття родинам, хоч і розумію, що жодні слова не втішать вас у цьому страшному горі. Прошу усіх усвідомити зараз і пам’ятати після нашої перемоги, якою ціною нам далася вільна від  московського окупанта країна», – сказав під час громадянської панахиди  міський голова Ігор Чайка.

Поховали воїнів на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна їм памʼять, вдячність і слава!