Тіло змогли евакуювати через вісім днів після його загибелі: історія Героя з Волині
27-річний захисник з Волині Олександр Сергійчук знайшов вічний спочинок у селі Козлиничі, де мешкають його батьки. Сотні вдячних людей у скорботі схилили голови та коліна перед молодим Героєм, який не тільки мріяв про перемогу над російським ворогом, а й віддав заради неї своє життя.
Про це пише видання «Нова доба».
У Козлиничах Саша обожнював бувати ще змалку. Завжди спішив сюди до дідуся з бабусею, любив село, порибалити на Стиру. Тут і другу половинку свою знайшов, познайомившись у сусідньому Хряську із красунею Олею.
«Ми з ним десять років провели разом. П’ять зустрічалися і ще п’ять були одружені…» – розповідає його дружина, якій невимовно боляче говорити про свого коханого чоловіка в минулому часі. Коли вона віддала йому своє серце, їй було всього шістнадцять.
Олександр народився та навчався в школі у Вараші. Там і фах здобув, закінчивши професійно-технічне училище Рівненської АЕС. У мирному житті працював будівельником. По двадцять днів був на роботі у Києві, Львові, а на двадцять приїжджав додому, де на нього із нетерпінням чекали дружина Ольга та названий на честь тата чотирирічний синочок, батьки Віктор Зіновійович та Ольга Макарівна, сестра Катерина.
«Коли влітку минулого року Саші принесли повістку, він не шукав причин не піти служити, – ділиться Оля. – Спочатку його направили на Луцький військовий аеродром, а потім на Донеччину, де він тривалий час виконував бойові завдання біля Шахтарська, Авдіївки. Служив гранатометником в роті охорони 45-ої окремої артилерійської бригади, але виконував бойові завдання разом із 35-ою бригадою морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського».
Вона щодня чекала від коханого дзвінка і заповітне «Живий-здоровий…». Коли він ішов 21 квітня на своє останнє штурмове завдання, також зателефонував, попередив, що з ним якийсь час може не бути зв’язку, сказав, аби берегла сина, що любить її… Більше його телефон не відповідав. У розпачі Оля писала Олександровим побратимам, а вони читали повідомлення, але не наважувалися їй відповісти… Усі ці дні рідні жили з вірою, що Саша в полоні або поранений. Із поля бою біля с. Новокалинове Донецької області тіло Героя змогли евакуювати через вісім днів після його загибелі, 29 квітня. Тоді і повідомили близьким Олександра найстрашнішу у їхньому житті новину.
«У нього було стільки мрій… Хотів ще мати донечку, більше проводити часу із синочком. Мріяв, як вчитиме його їздити на мотоциклі. А ще дуже чекав Перемогу, говорячи, що обов’язково її будемо усі разом відзначати…» – з болем каже його Оля. Вона розповіла синочкові, що Саші вже немає, але він всеодно весь час питає коли приїде тато…
Попрощалися із захисником третього травня, віддавши йому останню шану і у Вараші, і в Козлиничах, де відспівали його у Свято-Вознесенському храмі та поховали на місцевому кладовищі.
Юлія МУЗИКА
Читайте також:
- Ціною власного життя врятував своїх побратимів: історія Героя з Волині
- Загинув, прикриваючи побратимів: 18-річному воїну просять присвоїти державну нагороду
- Передчував свою загибель: Герою з Волині навіки 45
Будь в курсі усіх новин
