Ціною власного життя врятував своїх побратимів: історія Героя з Волині

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Пізно ввечері 23 липня 2022 року Маневицька земля зустрічала свого Героя. Жителі сіл громади, селища Маневичі навколішки із сумом та сльозами на очах поглядом проводжали військовий кортеж, який віз тіло нашого захисника до рідної Черевахи, де він виріс, де створив власну сім’ю, де у колі своїх рідних хотів зустріти старість.

Чи не все село, а також чимало жителів інших сіл громади, представники влади, військовослужбовці прийшли до будинку Андрія Мефаніка у неділю віддати йому останню шану, підтримати рідних добрим словом та молитвою. Невимовно боляче було дивитись на згорьованих матір, дружину, доньок, сестер, онуків, які, як здавалось, ще не до кінця вірили у те, що їхній рідненький більше не посміхнеться їм, не пригорне, не скаже доброго слова.

У супроводі духового оркестру військові на плечах несли закриту труну головною вулицею села до місцевого Свято-Георгіївського храму, на подвір’ї якого десятеро священнослужителів громади відслужили панахиду. Настоятель храму Олександр Стельмащук пригадав такий випадок:

«У лютому перед війною ми зрізали біля церкви каштан і з прислужниками прибирали гілляки, а стовбур лежав, бо був дуже великим. Вже вечоріло і Андрій Мефанік саме вертався з роботи. Зайшов на подвір’я храму і каже: «Давайте я вам допоможу і закотимо того стовбура. Сьогодні дві машини в лісі навантажив, спина так болить і так втомився, але давайте приберемо, щоб перед церквою не лежало». Людей по вулиці чимало ходить і тільки він підійшов і запропонував допомогу. В цьому він був весь. Втомився понад силу, але допоміг. І загинув він через що? Тому, що треба було допомогти, бо треба було винести пораненого, так і загинув. Хай Господь подарує йому вічне життя і укріпить його родину».

«Забирали чоловіка три рази і все вертався. А вже на четвертий, 16 червня, поїхав до Володимира. Там пробув два тижні, і відразу поїхав у Донецьку область. Телефонував два чи три рази. Перший із чужого номера. А потім подзвонив зі свого телефона і сказав, що не буде виходити на зв’язок зо два тижні. Ми всі чекали на його дзвінок, а він приїхав до нас… », – каже дружина загиблого Вікторія.

«29 червня його забирали із Володимира і ми поїхали, аби ще побачитись, – долучається до розмови його сестра Олена Олексіївна. – Нас, звісно, на територію не пустили, але він якось вирвався на годинку. Трохи схуд та осунувся. Ми стали плакати, а він все заспокоював: «Не плачте, все буде добре!».Більше ми його і не бачили».

Пані Олена розповіла, що брат спершу не дзвонив, а потім телефонував тричі і сказав, що два тижні зв’язку не буде. Цей час закінчувався у суботу, а у неї саме був день народження і Андрій обов’язково мав би подзвонити, бо завше, хоч і небагатослівно вітав: «Мала, я тебе вітаю, тримайся». Та замість цього подзвонили і сказали, що його вже немає. А наступного дня приїхали із військкомату та показали фото на впізнання Андрія Мефаніка по татуюванню та натільному хрестику.

Також рідним вдалось зв’язатися із власником телефона, з якого вперше дзвонив чоловік. Чоловік підтвердив загибель і розповів, що Андрій був справжнім Героєм, бо виніс із поля бою майже всіх поранених. Коли повернувся за останнім, осколок наскрізь пронизав його тіло.

«Особливо на медицині він не розумівся, але йому дали медичну сумку і був медбратом, – каже сестра Олена. – Ще до армії вчився на тракториста, зі служби прийшов старшиною, але потім так і не закінчив навчання. Працював у лісгоспі різноробочим. Проживали з дружиною у бабиній хаті. Виростили та одружили двох доньок – Ірину та Руслану, які подарували по двоє онуків».

На місцевому кладовищі пролунали Гімн України та постріли почесної варти. Слова подяки воїну за виконання військового обов’язку та співчуття мамі Ганні Кузьмівні й усій родині висловили Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, заступник начальника Першого відділу Камінь-Каширського РЦК та СП Юрій Мізюк, староста села Людмила Шилак та настоятель храму Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії смт Маневичі протоієрей Михайло Мельничук.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Не встиг відзначити 50-річчя: історія полеглого Героя з Волині
• Сказав «не можу згаяти таку можливість» і пішов у бій: молодому волинянину просять присвоїти посмертну нагороду
• В один день прощались з полеглим воїном та його батьком: історія Героя з Волині