Не встиг відзначити 50-річчя: історія полеглого Героя з Волині

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Як повідомив начальник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП Олександр Плужнік, Олександр Пронцевич був призваний по мобілізації 6 березня ц. р. та служив у 68-ій окремій єгерській бригаді. 

«Олександр разом із іншими побратимами перебував в одному із будинків на околиці населеного пункту на Донеччині. Рашисти, які останнім часом змінили тактику і вибивають наші Збройні Сили із позицій ракетами, бомбами, ствольною та реактивною артилерією, накрили територію, де вони перебували, артилерією. Загинув Олександр від мінно-вибухових травм, несумісних із життям. Останнім часом більшість українських захисників гинуть під час таких прильотів, бо наші вороги просто засипають їх артилерією і все рівняють із землею. В чоловіка залишились три доньки, дружина та мама», – розповів Олександр Анатолійович.

Зі слів Тоболівської сільської старости Наталії Балик, Олександр Іванович завжди був добрим і позитивним чоловіком. Ніколи не проходив повз, щоб не спитати як справи. Дуже любив своїх доньок.

«Із першого дня війни приходив і питав чи немає йому повістки. А потім разом з іншими чоловіками з села пішов до ЗСУ. Шкода, що йдуть із життя такі хороші люди. Нині у цій нерівній боротьбі гине чимало українців й не знаю чи є на Волині таке село, де вже полягло троє жителів під час повномасштабної агресії», – каже староста.

«Що можна сказати про рідного брата… Люблячий батько та чоловік, хороша людина і добрий господар, – каже Іван Пронцевич, який чи не найбільше спілкувався із ним телефоном під час служби. І як розповіла його дружина, пані Наталія, до брата він телефонував дуже часто, зазвичай з пів шостої до сьомої ранку, а також ввечері. А Олександр щодня був на чергуванні».

«Напередодні загибелі, 27 червня о 20:39, Іван подзвонив до брата і він сказав, що повернувся з позиції та був дуже стомлений. А вже о десятій вечора наші хлопці з села, які служать поруч, повідомили, що до тих місць, де знаходився Олександр, щось прилетіло, бо туди поїхали «швидкі», – розповіла жінка. – Після цього Іван неодноразово набирав до брата, але його телефон мовчав, вранці було теж саме. А вже по обіді 28 червня нам повідомили про те, що Олександра більше немає серед живих».

Залишились напівсиротами три його улюблені дочки: Віка, Оксана та Олександра. Вдовину чорну хустку одягнула дружина Людмила Адамівна, вчителька місцевої школи. Пережила сина мати Тетяна, яка ще раніше через удар блискавки залишилась одна без чоловіка.

1 липня траурний кортеж прибув у Тоболи, де його зустрічали односельці та краяни, і вже за кілька годин з усіма військовими почестями відбулося поховання Героя. Чин похорону очолив настоятель місцевого храму, благочинний округи Віктор Пащук, який спільно із численними священнослужителями відспівав загиблого воїна.

Олександр Пронцевич раніше працював майстром лісу та опалювачем лікарської амбулаторії, останнім часом їздив на заробітки. Спільно із дружиною звели будинок, вели домашнє господарство. Щось планували, мріяли одружити доньок. Він був звичайним селянином, який у важкий для країни час сказав: «Хто, як не я». У серпні йому виповнилося б 50 …

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• На ворога летіли снаряди з його надписами «За маму. За Маневичі. За Україну»: історія Героя з Волині
• Загинув при спробі вийти з оточення: Герою з Волині навіки 43
• Пройшов шлях від Революції Гідності до найзапекліших боїв війни: волинянину просять посмертно присвоїти нагороду