На ворога летіли снаряди з його надписами «За маму. За Маневичі. За Україну»: історія Героя з Волині
23 серпня 2023 року, в День Державного Прапора України, на Волині прощались з 32-річним старшим лейтенантом, заступником командира роти 33-ої окремої механізованої бригади Максимом Кучером.
Майоріли національні стяги в руках юних джурівців Маневицького ліцею № 1 ім. Героя України Андрія Снітка, випускником якого він був, пише видання «Нова доба».
Серед тих, хто проводив молодого офіцера в останню путь, – багато вихованців та вчителів цього навчального закладу, в якому працює педагогом його мама.
«Це вже шостий випускник першої школи, який став у лави воїнів Небесного легіону захисників, – із гіркотою відзначив очільник Маневицької громади Олександр Гаврилюк під час прощання із військовослужбовцем. – Максима всі пам’ятають завжди життєрадісним та веселим, активним у громадському житті, тож ця страшна звістка стала дуже гіркою…».
Він завжди піклувався про інших. На сторінках «Нової доби» ми писали як маневичанин організовував із друзями поїздки до дитячих будинків у Голоби, Ківерці, купуючи все необхідне для діток, тримаючи тісний зв’язок із дирекцією цих закладів. Турбувався про свій підрозділ. Олександр Гаврилюк написав на ФБ-сторінці: “Під час зустрічі на Харківщині, отримуючи замовлене спорядження, вже планував як поділиться привезеними гостинцями з друзями. Для виконання бойових завдань, скромно зауважив – потрібно автомобіль. За кілька тижнів питання було вирішено – ти отримав джип і сам особисто доставив його до зони бойових дій. А ще твої підписи на снарядах, що летіли на ворога, – «За маму. За Маневичі. За Україну».
Максим завжди був товариський, мав багато друзів – і в школі, і в Одеській юридичній академії, які закінчив із відзнаками, і на роботі в органах внутрішніх справ у Вараші. В 2018 році став із коханою Інною на рушничок щастя. На жаль, щастю тому було відмірено лише п’ять років, клята війна не дала змоги відчути радість батьківства, а його мамі і татові поколихати внуків від єдиного сина…
«Одинадцятого серпня ми з любов’ю привітали один одного із річницею весілля, – крізь пекучі сльози розповідає його дружина Інна. – Мріяли про Перемогу, про мирне щасливе життя. Максим підписав контракт на військову службу в ЗСУ в 2020 році. Війна застала його у військовій частині Володимира. У листопаді минулого року чоловіка перевели на схід. Це вже потім він зізнався, що сам написав рапорт. Казав, що як я можу бути в тилу, коли гинуть мої побратими, а тут можуть служити і хлопці після поранень».
Офіцер виконував бойові завдання і на Запорізькому напрямі, декілька тижнів тому був переведений до іншої бригади, в її складі воював на Харківщині.
«Ми всі жили дзвінками від нього, – каже Інна. – Якщо не був на «нулю», вишукував можливість подзвонити і декілька разів на день. Кожну розмову закінчував словами: «Я вас люблю, обіймаю, цілую. Тримайтесь». І я, і його мама завжди відказували: «Це ти тримайся. Що ти за нас переживаєш, у нас спокійно, все добре»…
В останню земну дорогу Максима прийшли провести сотні жителів краю, приїжджі друзі, знайомі.
»До нас підходили незнайомі молоді люди – із Волині, інших регіонів, всі щиро співчували, – важко даються слова мамі Героя Ірині Володимирівні. – Де б Максим не був, він залишив по собі добрий слід, вдячні спомини. Солдати його підрозділу казали: «Ми завжди звертались до нього із проблемами, знали що вони будуть вирішені. Заспокоювали його слова «Із усім справимось».
Олена БИЧКОВА
Читайте також:
- Загинув при спробі вийти з оточення: Герою з Волині навіки 43
- Пройшов шлях від Революції Гідності до найзапекліших боїв війни: волинянину просять посмертно присвоїти нагороду
- Написав дружині «люблю вас» і пішов у бій, з якого не повернувся: історія Героя з Волині
Будь в курсі усіх новин
