Написав дружині «люблю вас» і пішов у бій, з якого не повернувся: історія Героя з Волині

Про нього пише видання «Нова доба».

1 листопада в Маневичах тисячі людей схилилися на коліна перед Героєм-правоохоронцем, який віддав життя за те, аби Україна не стала навколішки перед московською загарбницькою ордою…

Бути охоронцем правопорядку – рішення, котре Володимир прийняв ще в дитинстві. У старших класах взявся посилено готуватися до вступу в омріяний вуз, окрім того, що добре вчився, займався спортом. Був щасливим, поступивши в Київський національний університет внутрішніх справ. Після його закінчення влаштувався на роботу в Луцьку.

«Коли ми вісім років тому одружилися, Вова ще працював слідчим у Луцькому міськвідділі поліції, а невдовзі перевівся в Маневичі. Тут ми й проживали», – із болем говорить його дружина Оля.

«Він узагалі дуже любив Маневичі, хотів тут жити, працювати. Не в Луцьку, не в Польщі, куди я йому пропонувала переїхати, бо сама мешкаю там, – додає сестра Анна. – Як тільки з’явилося вакантне місце слідчого – перевівся в Маневицьке відділення».

«Вовік сам був дуже світлим та справедливим і хотів, аби справедливість була скрізь. Працювати в поліції – це його вибір… Він був задоволений своєю роботою, хоч йому часто доводилося нелегко, бо був дуже щирим і ніколи не міг переступити через себе й свою честь…» – розповідають його батьки.

Колеги ж відгукуються про Володимира як про професіонала своєї справи, який мудро, совісно та виважено ставився до роботи. А ще – як про вірного товариша і життєлюба.

Володимир Степашук був капітаном поліції, начальником сектору дізнання Маневицького відділення поліції, з лютого 2023 року – добровільно став бійцем полку спеціального призначення «Сафарі» об’єднаної штурмової бригади «Лють».

«Він із самого початку повномасштабної російської агресії хотів йти у Збройні Сили України, але я його вмовляла не робити цього, – ділиться дружина полеглого Героя.  – Коли ж почався набір у «Лють» – він був непохитним у своєму рішенні приєднатися до неї. Казав: «Я не можу бути тут, якщо знаю, що потрібен там…». Начальник відділення не хотів подавати його у списках добровольців, то він поїхав написати заяву в Луцьк…»

Спочатку проходив навчання на Київщині та Житомирщині, а вже з червня Володимир Степашук перебував на Донеччині, пліч-опліч із побратимами боронив цілісність нашої держави та виганяв ворога із окупованих населених пунктів.

Неймовірною радістю став для рідних приїзд Володимира в кількаденну відпустку. Це був кінець серпня та початок вересня. Він усім зробив сюрприз, прибувши без попередження, зібрав родину, повів до школи свого любого синочка Олежика, який став першокласником.

Востаннє в бій Володимир пішов 12 вересня, не попередивши про це рідних, лише написавши дружині: «Люблю вас». Через три дні до його мами Марії Василівни зателефонував Вовин командир зі звісткою, що чорним серпанком оповила всю сім’ю: «Ваш син не повернувся із бойового завдання…». Понад півтора місяці після його зникнення серед безмежжя безнадії рідні мали віру в те, що він живий, але, на жаль, підтвердилося найстрашніше – загинув…

Коли найрідніші діляться спогадами про Володимира, на їхніх заплаканих очах з’являється тепле сяйво посмішки, бо він був дуже позитивним і завжди міг і їм подарувати гарний настрій – вмінням організувати приємні подорожі, розрадити у будь-якій ситуації.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• «Повернуся додому, зробимо весілля»: спогади про 20-річного Героя з Волині
• Пройшов шлях від Революції Гідності до найзапекліших боїв війни: волинянину просять посмертно присвоїти нагороду
• Росіяни обстріляли машину меддопомоги: захисник з Волині загинув, їдучи рятувати поранених