Сини більше ніколи не побачать тата: волинянину просять присвоїти державну нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєструвала дружина воїна Ірина Пугач.

Молодший сержант аеромобільного батальйону 95 ОДШБР Десантно-штурмових військ України, військової частини А0281 – Пугач Олександр Володимирович не зміг залишитись осторонь і в жовтні 2022 року став на захист своєї родини, нашого народу та Батьківщини.

З самого початку війни Олександр сказав, що піде захищати свою родину, свій народ і Батьківщину. Так він і зробив, не дочекавшись поки народиться син.

У період із грудня 2022 року по жовтень 2025 року Олександр брав безпосередню участь у бойових діях із захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Його бойовий досвід охоплює різні «гарячі» напрямки, включаючи Марʼїнку, Торецьк, Терни Донецької області, Курський напрямок, Сумський напрямок.

Олександр зарекомендував себе людиною розсудливою, стійкою та дисциплінованою, сумлінно ніс службу, відповідально ставився до покладених на нього обов’язків, був надійним побратимом. Свій шлях починав простим солдатом, а закінчив на посаді головного сержанта.

Нагороджений:

• орденом «За мужність» III ступеня
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотим хрестом»
• відзнакою Президента України «За Оборону України»
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих»
• відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Доблесті»
• нагрудним знаком «Почесна відзнака командира аеромобільного батальйона»
• медаллю «Хрест 60 омбр»
• відзнакою Міністерства оборони України «За поранення»
• нагрудним знаком «Золоті крила десантно-штурмових військ»

На превеликий жаль, 8 жовтня 2025 Олександр загинув під час виконання бойового завдання, пов’язаного зі здійсненням заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України, поблизу н.п. Лиман Краматорського району Донецької області. 

Унаслідок стрілецького бою молодший сержант зазнав значні тілесні ушкодження, несумісні з життям. 

Олександр був неймовірною людиною − прекрасним батьком і чоловіком, турботливим сином, надійним братом, другом і побратимом. Він мав сильний дух, завжди приходив усім на допомогу і був взірцем для багатьох. Попри те, що виріс без батька, він став справжнім чоловіком і прикладом для синів. Олександр був цілеспрямованим. Він мріяв, щоб його сини, родина і наша нація жили під мирним небом.

Непохитно вірив у своїх побратимів, у себе і в нашу перемогу. До останнього подиху з честю та гідністю виконував свій обов’язок перед Батьківщиною, проявляючи при цьому незламну мужність та самовідданість.

«Олександр залишив маленьку копію і часточку себе – наших синів Богдана і Тараса. 

Ця нагорода – це не про медаль. Це свідчення пам’яті, вдячності та визнання на державному рівні, яке залишиться для його маленьких синів. Нехай вони знають ким був їх тато – справжнім Героєм», - написала дружина воїна.

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Волинянка вступила в ЗСУ після зникнення чоловіка на фронті
• На світанку після загибелі дав про себе знати уві сні. Спогади про полеглого захисника з Волині
• «Вони діти, але такі дорослі»: історія волинянина, який втратив 20-річного сина на війні