Передчував свою загибель: Герою з Волині навіки 45

Про нього пише видання «Нова доба».

«Наш брат Сергій служить у ЗСУ із початку повномасштабного вторгнення, а Олександр відправився на захист України 8 березня 2023 року. Він ніколи не жалів про те, що пішов боронити державу. Весь час був на Бахмутському напрямку. Загинув на передових позиціях в районі Горлівки, – розповідає сестра Героя Оксана. – Матері важко було його відпускати, бо він, старший син, усе життя був найпершим її помічником, і нас, молодших дітей у сім’ї, няньчив, і брався за всяку роботу. Та і на цілій нашій вулиці «Гайок» Саша усім допомагав».

У Олександра Пугача для всіх знаходилося привітне слово, тож його любили і рідні, і односельчани, і всі, з ким перетнувся його шлях, коли пішов воювати.

«Саша був старшим солдатом, старшим хіміком взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Якщо він був не на позиціях і мав зв’язок, телефонував не тільки до родичів, а і до нас щодня, – каже його сусідка Тетяна Нагорна. – Часто просив, щоб покликали його маму, яка вже старшого віку, аби побачити її, спілкуючись по Вайберу. Він, до речі, для неньки придбав сенсорний телефон, але вона поки ще ним не навчилася користуватись».

Його мама Любов Карпівна рік тому в травні овдовіла. Вона вже й прабабуся. Під своїм серцем, яке нині розривається від болю, виносила одинадцять діток і троє з них вже поховала… Своїх дітей вона народила з різницею у двадцять два роки – найстарший син з’явився на світ у 1979-му, наймолодший – у дві тисячі першому році. Одна з доньок померла ще маленькою, один із синів відійшов у засвіти вже кілька років тому, а це довелося віддати сирій землі і свого первістка Олександра, любов і турботу якого вона чи не найбільше відчувала.

Розказує пані Оксана, що її загиблий брат був дуже хорошим, обожнював дітей. Так сталося, що не одружився, своїх діток не мав, але повсякчас дарував любов і турботу братам і сестрам, племінникам, сусідським дітям.

Кажуть його рідні, що Олександр Миколайович передчував свою загибель. А востаннє будучи в січні у відпустці, говорив, що, напевне, вже не судилося ще раз йому приїхати в рідне село…

«Нам він багато розповідав про те, що відбувається на війні, але прохав тільки матері не розказувати. Боявся потривожити її, – згадує Тетяна Нагорна. – Все казав: «Не дай, Боже, вам бачити, що тут робиться…».

За те, аби в його рідній стороні не було жахіть бойових дій, Олександр Пугач поклав своє життя. Відданістю, хоробрістю і щирістю запам’ятався побратимам, які в скорботі приїхали на Волинь із ним попрощатися.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Ціною власного життя врятував своїх побратимів: історія Героя з Волині
• Загинув, прикриваючи побратимів: 18-річному воїну просять присвоїти державну нагороду
• В один день прощались з полеглим воїном та його батьком: історія Героя з Волині