«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

У Підгайцях живе ветеран і вдівець Олексій, який після війни повернувся не додому — у порожнечу. Його дружину Наталю, військову кухарку, забрала війна, хоча за логікою фронту загинути мав радше він.

Їхній шлюб відбувся онлайн через «Дію», побратися встигли — побудувати спільне життя ні. У садку Олексій щовесни висаджує троянди — у пам’ять про жінку, яка пахла потом, кухнею і справжнім коханням, розповідає Громадське.

Олексій парубкував до 38 років. Наталя стала першою жінкою, з якою захотів узяти шлюб і мати дітей. За два роки стосунків вони були разом хіба шість місяців — та й то на полігоні чи у військовій частині. Навіть шлюб реєстрували через інтернет, бо командування її не відпустило в РАЦС. А потім Наталка загинула.

За його чоловічою логікою, загинути скоріше мав він, а не вона. Але у війни своя логіка. Тепер він удівець. Член родини загиблої військовослужбовиці. Держава виплатила йому належні кошти — немов вони можуть компенсувати втрату кохання.

«Було життя, були мрії, а потім раз — і все щезло», — очі Олексія наповнюються слізьми, і він відводить їх убік.

  
«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

Минуло майже два роки з дня Наталчиної загибелі, а він ще не навчився говорити про неї спокійно. І все ще носить обручку, яку колись наділа йому Наталя. Права рука в нього була ампутована, дружина одягла кільце на безіменний палець лівої. Може, не варто було, адже в Україні так було заведено, що на лівій руці обручки носили вдівці.

… Понад усе Наталя любила ніжно-червоні виткі троянди. Раніше Олексій дарував їй букети. Тепер у Підгайцях, що на Волині, він висаджує в памʼять про дружину трояндові кущі. І коли душу розриває туга, з кавою і цигаркою приходить у садок: серед Наталчиних улюблених квітів спогади не такі безнадійно болючі.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

Життя до неї

Доля двічі подавала йому знаки. Уперше — коли після школи вивчився на кухаря. Доля знала, що через багато років він зустріне Наталку, котра саме як кухар підпише контракт із ЗСУ.

А вдруге доля постаралася, коли відвела його від вівтаря з випадковою жінкою. Він тоді відслужив строкову, тестостерон визначав учинки й подав за нього заяву до РАЦСу. Але Олексій передумав одружуватися. Родичі нареченої ще не кололи кабанця, весільну сукню вона купити не встигла — тож обійшлося без битого писка. Дівчат потім мав багато, але нутром відчував, що кохання життя ще попереду.

Йому не хотілося шлюбу — хотілося в армію. Після строкової прагнув служити далі, але саме відбувалося скорочення ЗСУ, його частину розформували. І вчорашній кухар пішов різноробом на цегельню в рідних Підгайцях.

У 2014 році разом із батьком, колишнім армійським снайпером, вони вирішили йти до війська. Батька не взяли, а Олексій у травні 2014-го став кухарем у батальйоні «Волинь» і варив солдатську кашу під Дебальцевим.

«Я зі своєю кухнею так само, як і хлопці з батальйону, був на нулі. І «градами» мене так само крили. А як наступ — то хапаєш автомат і біжиш, як звичайний стрілець», — розповідає Олексій.

У 2015 році його демобілізували. Кілька місяців мучився — никався, не знаходив удома собі місця. Після адреналіну армійського братства тилова Волинь була прісна до нестями. І бентежило, що тут, удома, події АТО здавалися людям занадто далекими й не завжди зрозумілими.

І у 2016 році він підписав контракт із ЗСУ — батько за нього порадів, сестра побідкалася, мами на той час уже не було на світі.

За новим контрактом став розвідником.

«Це тільки по телевізору після Мінських домовленостей не було війни. А у нас там, у лісах під Станицею Луганською, у Золотому, була війна», — говорить про ті роки чоловік.

Потім був ще один контракт — у 2019-му. Олексій отримав посаду в роті матеріального забезпечення. І хоч на позиції вже не ходив, чітко відчував, що кінця російській агресії не буде.

«Але ми з хлопцями не сподівалися, що почнеться повномасштабна війна. Думали, що росіяни просто будуть більш активними на лінії зіткнення», — ділиться Олексій.

А ось і вона

У 2021-му зведений батальйон від 14 бригади, у якій тоді служив, на одному з наших полігонів брав участь у спільних навчаннях з військовими НАТО. Наталка з іншими жінками-кухарями там варила-смажила. Саме підписала контракт із ЗСУ на три роки.

«Вона худенька, така маленька на зріст, до грудей мені ледь діставала. Але метка, жвава, беручка до роботи та з характером. Я її зразу й виділив серед інших жінок. Вона відганяла мене, казала, що в неї вдома під Чернівцями кавалер є, тікала від мене, але куди з полігону втечеш? Кавалер у Чернівцях, а я — поруч. Зразу їй сказав, що буде моя, бо я впертий», — блискає сльозами в очах Олексій.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

Якщо не міг відлучитися з полігону по цукерки та квіти, просив хлопців, щоб привезли. Допитувався, чого їй найдужче хочеться — і перевертав землю, щоб знайти. Наталка пхикала на його троянди з метровими стеблами — мовляв, садові кращі, а він сміявся і казав, щоб вона просто ті стебла повідрізала. Казала, що не любить зрізаних квітів, а він жартував, що наступного разу купить їй штучні. Залицявся десь з пів року — і таки Наталя дала відставку своєму чернівецькому кавалеру.

Олексій дивується жінкам: ті чомусь думають, що чоловіки звертають увагу на їхню зовнішність, манікюри, зачіски, парфуми, сукні чи високі підбори.

«Жінки помиляються», — каже Олексій.

Своє довге кучеряве волосся його Наталка скручувала, щоб не заважало працювати. Вона пахла потом і кухнею, через роботу не могла перейматися красою нігтів. Жодного разу не вдягнула сукню. А ще мала двох синів-підлітків від першого шлюбу. Для Олексія це не мало жодного значення — запала в серце і все.

Він у частині — вона на полігоні. Він на полігоні — вона в частині. Коли разом на полігоні, мусять ночувати в різних наметах. Іноді вдавалося відпроситися в командирів і поїхати кудись, де можна зняти готель, купити її улюблених суші й побути нарешті вдвох. Іноді — пожити разом на якійсь орендованій квартирі. Це траплялося рідко. І це було щастям.

Але тилових місяців після знайомства їм випало до стогону мало…

Він — удома, вона — на війні

Повномасштабка заскочила Олексія на рівненському полігоні. Звідти підрозділ перекинули на Житомирщину, до білоруського кордону. На той час Олексій був уже командиром відділення радіозвʼязку. Поруч — надійні хлопці, яких знав ще з АТО. Якби росіяни посунули на них єдиною серед тамтешнього болота асфальтівкою, точно б не пропустили. Але росіяни пішли на Київщину й Чернігівщину. Коли їх звідти відігнали, Олексія перевели на Харківщину — під Ізюм, згодом воював під Барвінковим.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

«У Наталки двоє дітей, вона могла б відмазатися, залишитися на базі бригади в тилу, але вона не захотіла відмазуватися. Поїхала на схід, її батальйон мав позиції за кілька кілометрів від моїх. Я ж звʼязківець, завжди міг до неї подзвонити, почути голос, заспокоїти», — розповідає Олексій про їхнє фронтове спілкування.

На початку повномасштабки про «старлінки» на фронті майже не чули. Хочеш мати звʼязок — тягни дріт у росіян під носом. І Олексій тягнув, і уламки з кулями його оминали. А у травні 2022 року по-цивільному так, розслаблено, вирішив закурити — і тут російський наліт, поранення у праву руку. Китайські турнікети не трималися, Олексію зупиняли кров штанним ременем і шматком дроту.

Чоловік не пам'ятає імені лікаря, що в Первомайську ампутував йому руку. І дуже жалкує, бо варто було б пам'ятати: після ампутації не мав він жодних ускладнень, і в інших шпиталях медики завжди хвалили свого первомайського колегу.

«Я сказав Наталці, мовляв, нащо тобі тепер каліка. А вона розсердилася, каже, що от приїду, то дам тобі каліку. Вона під Купʼянськом була, у харківську лікарню змогла до мене приїхати. А вже в Полтаву — ні, далеко від фронту», — згадує Олексій.

Дивні збіги бувають у житті: його останній контракт із ЗСУ мав закінчитися восени 2022 року. І саме в цей час його комісували, зняли з військового обліку, і повернувся він додому з інвалідністю II групи.

Він повернувся. А вона залишилася під Купʼянськом.

Весільний рушник між Куп'янськом і Луцьком

«Це так тяжко, коли ти вдома, а вона на війні, і ти знаєш точно, що їй загрожує, і не можеш її собою прикрити», — глухо, щоб утамувати сльози в горлі, говорить Олексій.

Війна прискорила рішення одружитися. Через «Дію» подали заяву на реєстрацію шлюбу.

28 грудня 2022 року наречений Олексій поїхав у луцький РАЦС — один, без родичів і друзів. Урочистих костюмів з краватками завжди терпіти не міг — став на весільний рушник у зимовому спортивному костюмі.

Той рушник був уявним — наречена Наталя перебувала під Купʼянськом. У берцях і військовій формі вийшла на звʼязок із РАЦСом через вотсап.

«Мене запитали, чи хочу я одружитися з цією жінкою, її запитали про мене — як завжди на церемонії в РАЦСі. Ми обоє сказали «так». Ще Наталка сказала, що хоче взяти моє прізвище. Працівниця РАЦСу відправила їй фото свідоцтва про шлюб, вона його в штабі роздрукувала й завірила: у неї була копія, у мене — оригінал. Так і одружилися», — уперше за всю розмову усміхнувся Олексій.

Обручками вони обмінялися 4 січня 2023 року — Наталю нарешті відпустили на 10 днів з війни. За святковий стіл вона зняла форму, але сукні так і не одягла: чомусь вважала, що сукні їй не личать. У Луцьку купила собі цивільні штани, кофтину — у них і цілувалася з чоловіком, коли його сестра зі швагром кричали за столом «гірко».

Зняли номер у готелі Луцька, влаштували собі кілька медових днів — медовий місяць залишили на після війни. Зараз того готелю в місті нема: приміщення переобладнали чи то під аптеку, чи ще під щось. Так, немов він і відкривався спеціально для того, щоб Олексій і Наталка натішилися в ньому своїм коханням.

Родинне гніздо вирішили вити у Володимирі-Волинському. Наталка доручила чоловікові знайти там гарну хату — щоб простора кухня, садок, у якому вони мають висадити троянди й де буде привільно її синам і їхній спільній дитині, яку вони планували обовʼязково народити.

Не підозрювали навіть, що бачилися востаннє.

Уночі 5 серпня російський артобстріл обвалив на неї стіну будинку.

«Я мало сплю — 3-4 години. А ту ніч мене взагалі нерви били. О 5:30 ранку хлопці подзвонили, що її тіло вже дістали з-під завалів. Сказали, що смерть була миттєвою: снаряд упав під хатою, і хата просто лягла, приваливши Наталку. Я кілька днів був у ступорі — без води і їжі», — Олексій знову відводить погляд, щоб я не бачила сліз у його очах.

Туга — коло за колом

Наталю повезли ховати на Чернівеччину — там сини, мама, родичі. На похороні теща вперше побачила зятя. І сини Наталчині вперше говорили з ним не телефоном.

Поховав — а як же далі?

Є речі, про які Олексій міг сказати тільки їй. Але її не стало. Кому скажеш? Він писав їй смс. Наталчині телефони лежали в тумбочці — і він чув, як його повідомлення приходять на її номер. А відповіді нема й нема. Катувало усвідомлення, що відповіді вже не буде. Ніколи. І тоді в душі оселялася порожнеча — на якийсь час. А потім знову навалювалися спогади.

«І так по колу. Випити, щоб забутися? А толку… Присниться — і дасть люлєй. Вона строга була щодо випивки. Людина гине, а ти все одно її любиш. І не можеш забути. День-два не думаєш про неї, а потім знову скрізь — вона, один спогад за іншим. Стерти ж їх нічим. А іноді хочеться стерти, бо ж несила терпіти. Але вони десь сидять, ті спогади, у темних кутках і все одно виходять на яв. Не втечеш від них», — говорить Олексій.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину
 Це для дружин загиблих психологи, волонтери, держава організовують групи підтримки, ретрити, екскурсії, гуртки малювання чи вишивки, а про такі заходи для чоловіків загиблих Олексій і не чув. Але якби й чув — то що, хрестиком вишивати йому чи плакатися у групі за дружиною? Це не для нього. І психологам він не вірить. І не потрібні вони йому — уважає, що краще за побратимів його ніхто не зрозуміє. А побратими, слава богу, поруч, деякі ще з часів АТО.

Вони їздять один до одного в гості, збираються на каву, погомоніти й помовчати. Багато з них знали Наталку — від цього Олексієві на душі легше. А як уже туга стає зовсім нестерпною — чомусь це часто серед ночі, — він виходить на вулицю і йде селом. Просто так, подалі від спогадів, від самого себе…

«Я сам собі психологічна допомога», — говорить Олексій.

Минулого року йому, як ветерану війни, людині розважливій і непитущій, Управління поліції охорони у Волинській області запропонувало стати охоронцем у школі в Підгайцях. Погодився. Робота відволікає від туги.

 

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину
 

«Я після протезування хотів повернутися в армію — хлопці ж з інвалідністю служать. А мене не взяли, хоч я в тому ТЦК усі пороги пооббивав. Ясно, що бойова посада мені не світить, але хай би яка — то ніякої, кажуть, нема. Я розумію: мені небойову посаду дати, то це в когось здорового її відібрати. Де ви таке бачили», — скрушно говорить Олексій.

Увесь минулий навчальний рік він щоранку йшов до школи — на цілий день. Приймав дітей, не пускав в приміщення сторонніх, знімав на камеру в школі кожен закуток — щоб, бува, не зачаїлася ніяка загроза дітям і педагогам. Тепер його зброя — кийок і наручники. Ще має бронежилет і каску — щоправда, надягати бронік однією рукою неможливо, то він і без нього справляється.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину
 Свої механічні протези Олексій так добре освоїв, що може і олівʼє накришити, і покупки принести, і троянду приголубити. Таких протезів у нього два: один — «на вихід», з пальцями, котрі лівою рукою він може зігнути під потрібним кутом, має вигляд справжньої руки, навіть прожилки просвічують.

«Хіба що не засмагає», — жартує Олексій.

 

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину
 Як одягає щось із довгим рукавом, то не кожен і зрозуміє, що то протез. Навіть хлопці з ТЦК ловляться. Другий протез — із різними гачками-насадками для роботи.

«Я лівою рукою багато що навчився робити. Моя колишня вчителька каже, що я зараз лівою пишу краще, ніж у першому класі правою», — сміється чоловік.

Лівою рукою він ніжно торкається пелюсток троянд у садку. Перші два кущі посадив, ще коли Наталка була жива — відзвітував їй фотографіями. Зараз ці кущі, з біло-кремовими трояндами, уже чималенькі, майже обплели арки, які він встановив у садку, проросли крізь сітку паркана, випнулися квітами у провулок — нехай молодь зриває собі на втіху, Олексій цьому тільки радіє.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

«Я в трояндах нічого як не розумів, так і не розумію. Для мене вони розрізняються, які пахучі, а які ні, ну і за кольором. Саджанці на базарі купую або через інтернет замовляю. Оце посадив, полив, обприскав — і все. Інші люди мудрують з ними, і в них вони сохнуть, а я не вмію мудрувати, то вони в мене й ростуть», — говорить Олексій.

Зараз у садку палахкотять зорею червоні троянди, цвітуть жовті, персикові і лілові, наливаються пуп'янки в чорних і рожевих. Чудасія: ці пупʼянки за кольором абсолютно однакові, але дай ще кілька днів — і запишаються на стеблах зовсім різні троянди.

Олексій постійно висаджує нові й нові кущі, деякі такі маленькі, що він кладе поруч із ними шину, аби хто часом не наступив. І в горщиках на підвіконні в нього набирають силу трояндові кущики — теж планує їх висадити. Квіточки в них будуть дрібненькі, кажуть, що пахучі. 

Садок Олексія — поруч із двоповерховим багатоквартирним будинком, де чоловік живе в помешканні батьків разом із сім'єю сестри. Він чекає від громади на власне житло: у загальній черзі Олексій — 48-й, у пільговій, як ветеран з інвалідністю, — 12-й. А в громаді аж 29 сіл, у самих Підгайцях понад 7 тисяч жителів — черга на роки. Ще колись після АТО отримав ділянку землі, може, збудує дачу, насадить там квітів, що вже не будуть тулитися між сусідськими грушами й вишнями.

Він забрав назад завдаток, який заплатив за омріяну з Наталею хату. Більше хати для них не буде. Йому лише 41 рік, він не виключає знайомства з іншими жінками. Останні місяці навіть почав помічати їх на вулиці. 

«Але другої Наталки вже не буде», — сумно констатує Олексій.

«Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину

У його кімнаті в низенькій баночці стоять коротко зрізані барвисті троянди — як любила Наталка. І поруч із ними на столі він поклав, знявши, протез. Поклав випадково — і створив пекучу у своїй щемкості інсталяцію. Сюди проситься фото — але його нема, вони з Наталею так і не встигли сфотографуватися разом.

Читайте також:

Можливо зацікавить

Був вірним сином України: посмертну нагороду 28-річного Героя з Волині вручили дружині

Був вірним сином України: посмертну нагороду 28-річного Героя з Волині вручили дружині

«Пакунок школяра»: як отримати 5 тис грн для першокласника на Волині

«Пакунок школяра»: як отримати 5 тис грн для першокласника на Волині

У гімназії неподалік Луцька за вісім місяців збудували протирадіаційне укриття

У гімназії неподалік Луцька за вісім місяців збудували протирадіаційне укриття

«Шаную воїнів, біжу за героїв України»: у місті на Волині на благодійному заході зібрали гроші для ЗСУ
відео
фото

«Шаную воїнів, біжу за героїв України»: у місті на Волині на благодійному заході зібрали гроші для ЗСУ

Після майже двох років полону додому на Волинь повернувся Микола Павляшик

Після майже двох років полону додому на Волинь повернувся Микола Павляшик

«Герої не вмирають»: у громаді на Волині відкрили Меморіал воїнам
фото

«Герої не вмирають»: у громаді на Волині відкрили Меморіал воїнам

Не судилося станцювати вальс з донькою на її випускному: посмертну нагороду Героя з Волині вручили дружині

Не судилося станцювати вальс з донькою на її випускному: посмертну нагороду Героя з Волині вручили дружині

«І в пеклі треба боротися за своє право»: історія захисника з Волині
історії війни

«І в пеклі треба боротися за своє право»: історія захисника з Волині

На Волині фірма не повернула залишок грошей для будівництва оборонних споруд

На Волині фірма не повернула залишок грошей для будівництва оборонних споруд