«Дуже хотів бачити, як росте син»: спогади дружини про загиблого чоловіка

Тетяна Редчук — 26-річна вдова загиблого військовослужбовця Дмитра Редчука. Боєць загинув 10 липня 2023 року біля села П’ятихатки на Запоріжжі. Нині жінка разом з однорічним сином живе у Горохові.

Суспільному Тетяна розповіла про загиблого коханого та життя без нього.

Історія кохання Дмитра та Тетяни

Пара почала зустрічатися восени у 2021 році. У перші повномасштабної війни Дмитро зробив Тетяні пропозицію. Торік 8 березня вони одружилися, потім повінчалися. Згодом молода сім'я дізналася, що у них буде син.

Востаннє дитину Дмитро бачив у квітні цього року, коли сину було лише п'ять місяців.

«Наше сімейне життя та народження сина припало на час війни. Дмитро дуже хотів бачити, як росте наш син, але своїм обов'язком вважав боротись за нашу свободу. Він просив розказувати сину про нього, показувати його фото, щоб він знав, що це тато», — каже дружина загиблого бійця.

«Дуже хотів бачити, як росте син»: спогади дружини про загиблого чоловіка – бійця з Волині Дмитра Редчука

Бойовий шлях Дмитра Редчука

Дмитро Редчук брав участь в бойових діях у зоні АТО у 2015 році. Коли розпочалася повномасштабна війна, волинянин сам пішов до військкомату. Дружина пригадує: він завжди мріяв бути військовим, хоча в армії не служив, бо був комісований.

«Він працював на залізниці, на нього могла бути бронь. Але, каже, ти розумієш, що я маю піти? То ж відмовляти не було шансів. Спершу Діма був на навчаннях, а потім поїхав захищати Україну на схід. Казав: приїду тільки з Перемогою»,— говорить Тетяна.

Історія дружини загиблого бійця Дмитра Редчука

10 липня, у день смерті чоловіка, каже Тетяна, цілий день з ним спілкувалася. А ввечері Дмитра не стало. Поранення внаслідок мінометного обстрілу виявилися несумісні з життям. Про загибель коханого дружині повідомили через три дні.

«Зі слів його побратимів, їх почали обстрілювати. В Діми було багато поранень, він втратив дуже багато крові, але встиг викликати по рації підмогу, щоб врятувати хлопців. І завдяки йому декілька хлопців лишилися живими», — каже дружина загиблого бійця.

Тетяна зізнається: довго не могла повірити у загибель чоловіка, чекала дзвінка чи смс від нього. Зараз жінка ні про що мріє. Каже: знаходить лише у собі сили жити далі заради їхнього єдиного сина.

«Перші місяці я в нього жила там на могилі. Якби не могила, мені здавалося, що він десь є, що він напише. Часом встаєш і не розумієш, для чого тобі жити. Але потім дивишся на Михася і розумієш, що ти маєш жити, хочеш чи не хочеш», — говорить Тетяна.

В пам'ять про чоловіка Тетяна публікує про нього спогади на сторінках у соцмережі. З її ініціативи на будинку в місті Горохів, де він жив, та у ліцеї у сусідньому селі Звиняче повісили меморіальні дошки.

«Часто я чую у свою адресу: така в тебе доля. Люди: це не доля, це — війна. Я хочу, щоб люди пам’ятали, якою ціною ми зараз маємо нашу свободу, наш спокій і можливість жити в наших домівках», — каже дружина загиблого бійця Тетяна Редчук.