Помер вдома під час проходження ВЛК: Герой з Волині два тижні не дожив до 34-річчя

Із сім'ї у бійця залишилася тільки сестра Ілона. Вона поділилася спогадами про свого брата-Героя, роль якого у війні була непересічною, - пише газета Ратнівщина. 

Хлопчик із бідної сім'ї з великим серцем

Едуард Яць народився 6 січня 1991 року у простій родині Анатолія Тимофійовича та Тамари Іванівни Яців у Ратному. Через шість років у них народилася донька Ілона. У бідності, але в любові зростали діти, допомагали один одному, росли батькам надійною опорою і підтримкою.

- Якось ми з Едиком були самі вдома, - з приємністю пригадує дитячі роки сестра. - Батьків десь не було. Я не могла заснути, крутилася. Він запитав, що зі мною. Я сказала, що не можу заснути. Едик порадив: «А ти подумай про щось приємне і заснеш!» Тоді я уявила велике поле з квітами і дуже швидко заснула. Ця його порада допомагає мені по життю. Може, тому й пов’язала своє доросле життя з квітами, стала флористкою. Брат був людиною з великим серцем. Він був для мене дуже близькою людиною, завжди мною опікувався, оберігав, глядів з моменту мого народження. Він ніколи лишніх емоцій не видавав, не жалівся, що йому важко. Все в собі. Для батьків він був великою підтримкою.

Від електрика «Фази» до учасника АТО

З 15 років Едуард почав працювати. Вантажив блоки, заробляв сам свою копійку. У школі був душею компанії. Ілона Яць розповідає, що він легко завойовував прихильність дівчат. Був щирим і простим. Після закінчення школи пішов навчатися у Старовижівський професійний ліцей на електрика. Там і отримав позивний, який його супроводжував по життю, - «Фаза». Далі влаштувався на роботу у Ратнівський будинок культури за спеціальністю. Окрім безпосередніх завдань електрика, у його обов’язки входило освітлення залу під час концертів і вистав. Як зараз, сестра пам’ятає, як брат хотів зробити їй приємне. Він запрошував її до себе у малюсінький кабінет, щоб вона звід ти могла побачити виставу чи цирк, бо купити квитка у них не було грошей. Едуард був дуже добрий. Часто грав роль «Діда Мороза».

Коли йому виповнилося 18, одружився з дівчиною зі Щедрогора, але невдовзі подружжя розлучилося. Перед повноліттям переніс непросту операцію, на основі чого отримав відстрочку від армії. Проте через рік прийняв рішення, що йде служити. Своє місце роботи запропонував другові. Потрапив у внутрішні війська. Службу ніс у Дніпрі. Додому повернувся і вирішив, що подальше життя пов’яже з військовою справою.

- Армія стала його сім’єю, - констатує сестра. – Він пішов на контракт у Ратнівську військову частину. Ставився до роботи дуже відповідально. І тут у 2014 році починається АТО. У 2015-у Едик підписує контракт і йде на Схід. Через рік знову поновлює контракт ще на рік. Служив водієм. Слідом за братом у 2016 році на службу в АТО іде і наш тато. Вони служили в різних підрозділах, але інколи перетиналися. То Едик ще жартував, що тато тільки прийшов служити, але має звання сержанта, а він уже «бувалий», але тільки старший солдат.

За три роки стали круглими сиротами

Додому Едуард повернувся у 2017 році і пішов працювати до знайомого на пилораму. На свої недуги уваги не звертав. Мав такий характер, що ніколи ні на що не жалівся. Великим ударом для родини стала смерть матері. Тамара Яць померла у грудні 2017 року від інсульту. Їй було лише 47. Втрата дружини добряче підкосила здоров’я Анатолія Тимофійовича. З АТО він повернувся із хворими легенями – це стало наслідком постійних перемерзань. Був на групі по інвалідності.

- Тато дуже побивався за мамою, - пригадує важкі події Ілона. - Едик дуже хотів нас підтримати, переключити з цієї біди, почав ініціювати обробити хату з вулиці, поробити ремонти всередині. Він для мене старався, постійно питав, що мені треба, ніколи нічого для мене не шкодував. З батьком у них були спільні теми. Мені не розповідали подробиць про службу. Вони обоє мене берегли. Говорили між собою, постійно казали, що мені воно не потрібне.

Ще одним ударом для дітей стала смерть батька. Анатолій Тимофійович помер у березні 2020 року на 56-у році життя. Взнаки далася хвороба легень. Із повної сім’ї Едуард та Ілона залишилися тільки вдвох один в одного. Сестра з посмішкою пригадує, яким жертовним був брат. Каже, що жодної роботи не боявся, що в армії, що вдома. Зауважує, що, мабуть, мав мамину вдачу, бо вона завжди рвалася до роботи чи здорова, чи хвора, була берегинею родини. І брат такий був.

На війні був із 25 лютого 2022 року

Початок повномасштабного вторгнення росії перевернув життя Едуарда Яця з ніг на голову. У перший день війни йому зателефонували з військкомату і він повідомив сестрі (вона проживає у Ратному, але має вже свою сім’ю) що йде воювати. Адже він, як атовець, перебував у резерві першої черги, тому його зразу й мобілізували за призовом. Вона плакала, вмовляла, але все було дарма:

- Це навіть не обговорюється! Ти смішна?! Я йду! Мені треба там бути!

А далі було два місяці без будь-яких звісток від брата. Ілона каже, що спочатку злилася на нього, що не дзвонить, а потім стала шукати його на сайтах, подавала в розшук. Що пережила за цей час, один Бог знає. Через два місяці Едуард вийшов на зв’язок. Коротко, по-суті повідомив, що живий-здоровий, і цього їй було достатньо. Це вже було величезне щастя.

Едуард Яць служив у 14 ОМБр, у мотопіхотному батальйоні, в розвідці. Був під Києвом, під Херсоном, під Харковом.

- Якось я подзвонила до нього, а трубку взяв побратим Едика, - пригадує Ілона. - Він сказав: «Хоч ваш брат із кущика виглядає (був великий за комплекцією тіла – 183 см за зростом і вагою 100 кг), але роботу він робить так, що не кожен до нього наставиться!» Він дуже любив своїх побратимів, жив їхніми потребами. Я знала, що в нього немає доброго здоров’я. Але як тільки я починала просити його, щоб більше приділяв часу собі, щоб, може, перевівся десь ближче додому служити, він одразу відповідав чітко і різко: «Я зараз для того тут, щоб ти там жила спокійно!»

Влітку 2023 року Едуард Яць отримав важке поранення в легені. Життя йому врятувала оперативна реакція медиків. Полежав у госпіталі і повернувся назад до виконання бойових завдань. Однак проблеми, які стали наслідком поранення, постійно переслідували його. На фоні ураження легень розвинулася важка бронхіальна астма, а потім приєдналося ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень).

У відпустку Едуард прийшов на початку грудня 2023 року вперше за майже два роки служби. Командир дозволив піти у відпустку комусь одному з двох. Побратим, з яким він постійно ходив на завдання з позивним «Бабайка», вирішив, що Едуард має піти перший. А він уже після нього.

- Коли Едик був удома, - каже Ілона, - подзвонили, що «Бабайка» загинув. Його засипало у бліндажі після «прильоту». Що тільки брат виробляв тоді?! Його самого живого не було. Рвався їхати назад, бо його тіло не забрали. Ті позиції зайняли рашисти. Це були сльози, це була така втрата для нього! Казав, що поїде і витягне його тіло хай навіть ціною власного життя. Я ледве його втримала, але все одно поїхав на кілька днів раніше.Ілона Яць плаче, коли згадує, як проводжала брата із відпустки назад на війну, як стояли і обіймалися удвох на автостанції, як у той момент відчувала невидимий, але такий міцний зв’язок із братом.

- Я бачила, що йому недобре, а нічого зробити не могла. Він рвався до своїх хлопців, бо по-іншому не міг. 6 січня у нього був день народження. Я йому відправила посилку. Поїсти, одягнутися, подаруночки. Так розчулився, що обіцяв, як приїде у другу відпустку, подарує 101 троянду. Знав, як сильно я люблю квіти. Хотів зробити приємне.

Поранення, реабілітація і неочікувана смерть захисника

Окрім бронхіальної астми, Едуард мав ще й гіпертонію. Періодично підліковувався в госпіталі і повертався назад на службу. Так прослужив до поранення. 9 травня у результаті артилерійського обстрілу йому в буквальному сенсі розтрощило гомілку лівої ноги та отримав перелом першого пальця. Спочатку лікували в Харкові, то хвилювався, аби не довелося ампутувати кінцівку. Після стабілізації стану відправили у Черкаси, потім у Львів. Проходив тривалу реабілітацію. Здоров’я дуже підкосилося, але все ж наполягав, що повернеться служити. По закінченню терміну реабілітації поїхав у Володимир в частину. Там його оглянули лікарі і відправили у Луцьк на ВЛК. Процедури були тривалими, бо мусив поздавати багато аналізів і пройти обстеження у багатьох спеціалістів.

- У п’ятницю, 20 грудня, він був на прийомі у хірурга. Лікар зафіксував скарги на затерпання в кінцівках, рекомендував звернутися до невропатолога за місцем проживання, але в частині хірургії був визнаний придатним до військової служби, - відтворює події сестра.

На вихідні Едуард приїхав додому. У понеділок, 23 грудня, мав їхати знову в Луцьк, щоб обстежитися на предмет бронхіальної астми.

- Я в неділю до нього прийшла, їсти принесла. Він був дуже економний, бо ми з дитинства привчилися жити скромно. Сам собі готував якусь простеньку їжу. Я старалася чимось його почастувати смачненьким. Він конкретно планував повертатися назад на службу. Навіть опалення в хаті не запускав, щоб потім воду з системи не зливати, щоб не розмерзлася. Свою кімнату протоплював обігрівачем, та й усе. Я сварилася з ним за це, а він казав, що знає, що робить. Тоді, в неділю, ми погодили з ним, що він зателефонує, коли їхатиме в Луцьк, щоб я не хвилювалася, але зранку він так і не подзвонив. У голові промайнула думка, що, може, вирішив їхати пізніше, то ще спить вранці. Десь о 10:00 подзвонила на вайбер, але не додзвонилася. Після обіду знову зателефонувала, а трубки він так і не брав. Поїхала додому. Зайшла в його кімнату, думала, спить, а він уже не дихав, - плаче сестра. - Причиною його смерті стала гостра легенево-серцева недостатність, набряк легень, гостра форма ішемічної хвороби серця.

Своєю відданістю заслужив дев’ять нагород

24 грудня священники Ратнівського благочиння звершили чин похорону новопреставленого воїна. Хвоєю встелили люди його останню дорогу. З прапорами стояли на тротуарах та узбіччях. Траурною колоною тягнувся за автомобілем із померлим автомобільний супровід. А попереду військові несли подушечку з нагородами Едуарда Яця. А їх у нього за роки служби назбиралося. І всі – вагомі, за особливу відданість армії та Україні. Ще під час строкової служби його нагородили медаллю «За зразкову службу ВВ МВС». Під час АТО отримав відзнаки «За участь в антитерористичній операції» та «Ветеран війни», а також у 2016 році подяку командира військової частини з нагоди Дня незалежності України. Від Всеукраїнського об’єднання «Країна» отримав медаль «За мужність і відвагу». У липні 2023 року нагороджений нагрудним знаком міністерства оборони України «Знак пошани». У квітні 2024 року – відзнакою командира 14 ОМБр. 6 травня 2024 року Едуарду Яцю подарували цінний подарунок – наручний годинник від командира мотопіхотного батальйону із зображенням карти України та написом: «Де би не був, не забуду дім!» та оголосили йому подяку за сумлінну службу. А 9 травня боєць отримав важке поранення в ногу. І вже у червні 2024 року його нагородили відзнакою міністра оборони України «За поранення» (за жертву крові в боях за волю України).

Сестра зі сльозами на очах пригадує, як брат тішився, коли йому прислали останню нагороду. Каже, що дуже хотів, щоб вона ним гордилася.

- А я не просто горджуся, я пишаюся! Едик був особливим! Він ніколи нікому ні за що не дорікнув. Казав: «Кожен виконує свою роботу». Але так, як він виконував свою, таких одиниці…

Попри поранення, хвороби і біль він понад усе любив Україну!

У Яців було непросте життя. Брат і сестра будували плани, хотіли довести до толку батьківський будинок, щоб після Перемоги Едуардові було комфортно вдома. Але грошей не вистачало. Ілона запропонувала, що поїде у Польщу на заробітки. Боєць уже проходив ВЛК. Під час тієї розмови він попросив: «Зачекай ще два тижні. Все буде добре»! І рівно через два тижні він помер. Сестра побивається, що за своє коротке життя брат по-суті мало бачив хорошого. Велику частину його свідомого життя зайняла війна і служба в армії. Але в його серці ніколи не було ні краплі егоїзму. Він з маленького підставляв руки батькам і сестрі. На фронті найбільше хвилювався і старався допомогти «новеньким», бо їм важко втягнутися у страшні воєнні будні. Любив тваринок і шукав найменшої нагоди пригорнути до грудей якогось песика чи котика. Відповідально, віддано, не перекладаючи обов’язки із себе на когось іншого, ніс службу і щиро вірив у швидку перемогу України.

Смерть Едуарда Яця приголомшила усіх, хто його знав. Багато побратимів ще з періоду АТО телефонують до сестри. Дехто з них знав і Едуарда, і Анатолія Яців. Дивуються побратими часів повномасштабного вторгнення, як він міг воювати з таким «букетом» хвороб, та кажуть, що мали за честь служити з цим відважним воїном. Оплакують внука бабусі, які мешкають у Датині і Підгір’ї. Сумують родичі, сусіди, знайомі. Він пожертвував усім, що мав, заради миру й Перемоги. Поступово втрачав здоров’я, але щиро вірив, що кожним своїм вчинком наближає Україну до омріяної волі, до спокою і миру. Нехай Бог винагородить захисника Царством Небесним за його жертовність і доброту серця, а рідним дасть сили навчитися жити з болем утрати.

Марія ЛЯХ

Читайте також: 

• Двоє синів і донечка залишилися без тата: захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України
• Лише через 4 доби побратими під постійним обстрілом евакуювали тіло: історія Героя з Волині, який загинув у переддень Нового року