Лише через 4 доби побратими під постійним обстрілом евакуювали тіло: історія Героя з Волині, який загинув у переддень Нового року

Мешканці міста завжди відгукувалися про нього з теплотою. Він був не лише працьовитим газозварювальником, якого вважали кращим у всій окрузі, а й справжнім господарем, здатним змайструвати все: від сходів до опалення в хаті. Історію Героя розповіли на сайті Камінь-Каширської громади.

Його дружина згадує про нього з особливою ніжністю: “Сашко був справжнім чоловіком з великої літери — сильним, ніжним і люблячим. Він любив мене, і я його. Наше кохання було тихим і щирим, як теплий вітер, що лагідно торкається крон дерев у лісі, який Сашко так любив. Природа була для нього джерелом натхнення і спокою. Він обожнював гуляти серед дерев, особливо під час грибного сезону. У юності міг цілий день проїздити лісом на велосипеді, долаючи по 15 кілометрів, а на спідометрі свого велосипеда уважно засікав кожен кілометр, ніби це був ще один свідок його пригод.”

Щоранку він вирушав по гриби, беручи з собою перекус, і повертався лише під вечір — втомлений, але щасливий. Риболовля була його іншою пристрастю: зима чи літо, дощ чи сонце — ніщо не могло завадити йому вирушити до річки з вудкою. “Одного разу він навіть взяв мене з собою, і я побачила його в момент найвищого спокою й радості, зосередженого на водній гладі, в очікуванні улову,” — згадує дружина.

На початку серпня 2022 року Олександра мобілізували до лав ЗСУ. У навчальному центрі він був найстаршим з новобранців, тому отримав позивний “Старий” або “Дід.” Його призначили кулеметником у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Хоча військового досвіду в нього не було від юності, коли він проходив строкову службу у танкових військах, командував танком і був молодшим сержантом, він швидко став підтримкою для своїх побратимів.

Бойові дії привели його на Харківщину. Навіть під час найтяжчих випробувань, він знаходив у собі сили, зберігав спокій і підтримував бойовий дух у своїх товаришів. Після кожного виходу на позиції він обов’язково телефонував додому, запевняючи, що все добре. Навіть коли небезпека ставала критичною, він не розповідав рідним про труднощі чи страх. Його брат Сергій згадує: “Це був і мій брат, і мій кращий друг, і мій учитель. Змалку взяв мене під своє крило і намагався ділитися всім. Навчив мене кермувати мотоциклом і автівкою. Ми разом робили ремонти, разом ходили по гриби. Саме він подарував мені на 15-річчя мій перший мобільний телефон.”

У кінці листопада 2023 року Сашко отримав відпустку і повернувся додому. Вся родина зібралася у його новій хаті, щоб провести час разом. “Все буде Україна!” — вигукнув він з потяга, відправляючись на фронт після відпустки. Та, на жаль, 31 грудня 2023 року Олександр загинув під час артобстрілу на бойовому завданні біля Першотравневого Куп’янського району Харківської області. Лише через чотири доби його побратими змогли під постійним обстрілом евакуювати тіло з поля бою.

Не таїв смутку і місцевий священник, отець Сергій Михалюк: “Не так я планував вперше зайти до оселі Сашка Гапонюка — мав освятити новобудову, а не забирати звідти на кладовище господаря.” Олександр залишив по собі теплі спогади, відчуття глибокої любові до природи, близьких і рідної землі. В його новому домі тепер залишиться медаль “За відвагу” — символ відданості і героїзму, яка нагадуватиме про нього, зберігаючи його пам’ять у серцях тих, хто знав його і шанував.

Наталія Каламарчук

Читайте також: 

• Загиблим у Маріуполі його визнав суд: Герою з Волині назавжди 29 років
• Загиблих Героїв з Волині посмертно нагородили орденами