Географія виробів вражає: рукодільниця з Волині вишила 32 ікони

Безліч сорочок, ікон, рушників, картин - чого тільки не доводилося вишивати жительці Згоран, що на Любомльщині, Оксані Рафальській. Одним із найпопулярніших видів українського рукоділля жінка займається змалку.

Про неї розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».

Жінка зізнається: без вишивки не уявляє себе, це вже немов хвороба. Перші хрестики на полотні майстриня поклала ще у шестирічному віці. Цей талант їй передався від мами й бабусі.

«Бачила, як вони працюють, і собі хотілося спробувати, - пригадує Оксана Михайлівна. - Але мама не дозволяла, казала: «Ти ще надто мала». А якось у нас гостювала моя тітка і саме вишивала рушника. Побачивши, що мені теж цікаво, сказала: «Пробуй, Оксанко. Вийде щось - добре, не вийде - я все виплутаю назад». Але у мене все вийшло без помилок з першого разу. Як зараз пам’ятаю, що був візерунок з виноградинками.

Географія виробів вражає: рукодільниця з Волині вишила 32 ікони

А там, як мовиться, пішло-поїхало: перший рушник, перша картина, ікона, вишиванка. У майстрині своя, особлива техніка, позаяк вишиває так, ніби малює, тому її вишиті картини здаються об’ємними. Каже, що на цьому занятті не заробляє.

«Було років з десять тому, що вишила декілька заготовок для вишиваних сорочок на продаж, та й по всьому, - розповідає жінка. - Для себе вирішила: краще буду дарувати - тоді видно, що людина дуже задоволена, і це надихає, додає життєвих сил».

З особливим трепетом співрозмовниця розповідає про вишиті ікони. Каже, до роботи над ними обов’язково підходить зі щирою молитвою та чистими помислами, має благословення на цю справу двох священників та монаха. У її доробку вже 32 ікони, і жодної з них не продала, натомість велику кількість подарувала ухрами. Географія вражає: вишиті лики святих, виконані вмілими руками Оксани Рафальської є у храмах сіл Згорани, Самійличі, Плоске, у Світязькому монастирі, у Києві, Тернополі, у Криму, на Закарпатті, а також за кордоном — у Латвії, Молдові. Ікона, а також рушники, вишиті мамою майстрині, поповнили фонд й Любомльського краєзнавчого музею.

«Дарую свої вироби тим людям, яких люблю і поважаю, - каже Оксана Михайлівна, - для мене це поклик душі».

Запитую, звідки народжуються ідеї для виробів.

«Та все дуже просто, - ділиться співрозмовниця. - Побачу хороший рушник, ікону чи картину на малюнку і розумію, що мушу відтворити й собі. Відтак, замовляю схему, нитки і вишиваю. Коли беруся до роботи, то навіть не знаю, де буде виріб - вдома, у церкві чи подарую комусь. До слова, у нас і справді вишивальна родина, адже й свекруха моя кожній внучці по сім рушників вигаптувала. Також невістка Наталка багато вишиває.»

Найсвіжіше творіння працьовитих рук Оксани Рафальської - велика карта України на полотні.

«Побачила якось телевізійний сюжет, в якому розповідалося про жінку, яка вишила таку карту. Ідея повторити подібне неабияк захопила, - каже майстриня. Випадково розговорилася на цю тему з логопедом Головненського інклюзивноресурсного центру Оксаною Маїло. Сказала тоді, що якби мені знайти схему цієї карти в Інтернеті, я роздрукувала би її незалежно від того, скільки б це коштувало. І от буквально за два тижні телефонує Оксана і каже, що передала кольорову роздруківку Головненському селищному голові Миколі Демедюку, який у свою чергу залишив її у приміщенні старостинства. Так взялася до роботи, а допомагала мені невісточка Наталя».

Півтора місяця - з другої декади березня і до перших чисел травня користувачі фесйбуку мали нагоду спостерігати, як народжується шедевр, адже щоразу фото і відео тої чи іншої вишитої області майстриня викладала на своїй сторінці.

Створення карти-картини надихнуло згоранську поетесу Ганну Пархомук на вірш у підтримку вишивальниці:

Знов нитка й голка у руках майстрині.

На полотні кордони ясно сині,

А кожна область — квітка у віночку,

Немов дитя мале у повиточку.

Лягають хрестики,

крізь колір біль сочиться,

Останній хрестик —

і війна скінчиться.

Останній хрестик...

Недосяжний край.

Оксаночко, скоріше вишивай!

3 травня на карті були покладені завершальні хрестики. Загалом вийшло вишиване диво розміром 128 на 88 сантиметрів. Цікаво, що кожна область вигаптувана по-своєму, з урахуванням орнаментів, притаманних тому чи іншому регіону нашої держави. Довершує творіння обрамлення з калинових кетягів.

«Калиною рясною зацвіла, щоб нарешті закінчилася війна, - каже Оксана Михайлівна. - А три візерунки у нижньому лівому кутку - це зашифровані імена тих,хто допомагав: невістки Наталі, логопеда Оксани Маїло та чоловіка на ймення Роман, який спонсорував придбання рамки, але прізвище не хоче афішувати. Також за сприяння хочу подякувати селищному голові Миколі Демедюку.»

Картину майстриня вирішила передати у Згоранський ліцей. Сподівається, що школярі з любов’ю оцінять та приймуть подарунок.

Наостанок запитую, що планує вишити у майбутньому.

«Поки не знаю, але як тільки натраплю на те, що сподобається, то одразу візьмуся за роботу», - з посмішкою відповідає майстриня.

Микола СЕРГІЄНКО