Тіло воїна не вдалося повернути з поля бою: Герою з Волині навіки 21 рік

Спогадами про Героя поділилася сестра Героя Анастасія Шамріцька у фейсбуці.

«2-й рік як тебе немає… Моє серце ще досі в це не вірить… Ілюшка був і є найкращим братиком в світі. Кожна людина яка розповідала про тебе, говорила нам про те, якою світлою людиною ти був для них. Ти був душею не лише для рідних, а й для, здавалось би, чужих людей, які стали твоїми побратимами. Мій Ілюшка захищав нас від ворога з перших хвилин повномасштабного вторгнення, ви не маєте права забувати про нього. Відсутність відзнак зовсім не значать, що він на них не заслуговує, він не гнався за ними, він був готовий пожертвувати собою заради інших, що він і робив не раз. В решті, в один з таких випадків йому не пощастило, росія вбила і його… Мій брат зберіг вірність морській піхоті та не зрадив ні Україну, ні себе. Мій брат загинув за Україну, він загинув за нас. Тому ми повинні показати йому, та всім загиблим Героям, що ми гідні цього, ми повинні зберегти нашу Батьківщину так, як це зробили і вони. Світла та вічна памʼять моєму рідному Ілюшці, ти навічно житимеш в серці… Я обов’язково знайду тебе та помщусь… Навіки в строю! Вічна памʼять Іллі Шамріцькому!», - пише його сестра.

Як пише ВВС News Україна, 21-річний Ілля Шамріцький підписав з ЗСУ контракт на три роки. Він служив у 1-му Окремому батальйоні морської піхоти, який у 2014 році вийшов із Севастополя, а потім приєднався до 36- бригади морської піхоти.

Коли почалася війна, син дзвонив мамі щодня, щоби вона зайвий раз не хвилювалася.

Вперше тиждень без дзвінка був на початку березня. Ілля ніколи не розповідав, де він, завжди розпитував про батьків і сестру, яка залишилася вдома.

«Останній раз він вийшов на зв'язок 6 квітня. Написав, що у нього все добре. Це означало, що він живий. Я до 13 квітня терпіла, хоча спокою ніякого не було, а потім почала писати у всі відповідні служби, які є у нас в країні», - розповідає мати військового.

Наталії відповідали, що її сина немає ні в списках полонених, ні у списках мертвих. Тоді вона опублікувала повідомлення про сина у всіх групах з пошуку зниклих військових у соцмережах.

Понад місяць Наталія прокидалася і засинала з думкою про сина. З думкою про те, що вона не знає, де її син. Ніхто не знає, де її Ілля.

«22 травня ввечері мені подзвонив товариш Іллі. Я зраділа йому, як своєму синові. Він розповів, що його обміняли після полону. Я спитала, чи він може розповісти мені про Іллюшу. Так, сказав він, і замовк. Я все зрозуміла без слів», - згадує Наталія.

Поки крик і сльози не вирвалися, Наталія ще встигла розпитати товариша Іллі, як загинув її син. А згодом для себе реконструювала події того дня.10 квітня вранці був черговий авіаудар по промзоні у Маріуполі. Вранці стало відомо, що двох військових завалило. Одного загиблого вдалося врятувати з-під завалів.

«В Іллі було видно тільки руку і обличчя. На тіло впало чотири бетонні плити перекриття, а п'ята сперлася ребром. Його ніяк не могли дістати без крана, - стримує сльози Наталія і додає. - Так мій Ілля лишився там назавжди».

Вона і досі не може прийняти смерть сина. Додаткових страждань завдають розпитування сусідів, коли привезуть тіло і коли похорон.

Наталія знайшла точну геолокацію місця загибелі свого сина у Маріуполі, це на території Металургійного комбінату ім. Ілліча.

«Аби тільки наступила наша перемога. Я вже і маршрут собі склала. Якщо не знайду останки, то хоча б знайду те місце, де лежить мій син, і там припаду до нього», - стримує сльози мама.

Читайте також:

• Загинув, прикривши собою побратимів: родині Героя з Волині вручили його посмертні нагороди. Фото
• Пішов воювати наприкінці червня, а у вересні загинув: на Волині 26-річному Герою відкрили меморіальну дошку. Фото
• Героїчно загинув у ході операції зі звільнення української землі: історія бійця луцького «Любарта»