У відпустку з фронту - і відразу до храму: дзвонар волинського монастиря третій рік служить у війську

Про це розповідає Суспільне. 

Ігор Чвіль — родом з села Жидичин. Після закінчення інституту працював в колгоспі, потім у водоканалі та пекарні.

«Далі життя потягнуло до землі. І з 2008 до 2023 року, поки не мобілізували, працював на землі. Працював сам на себе, обробляв 35 гектарів землі. Вся сім’я працювала, мама з татом ще живі», — пригадує волинянин.

У чоловіка — дружина, двоє дітей та внук. Говорить: був непридатним до військової служби у мирний час. У 2023 році взяв повістку, поїхав у військкомат, але дозволили повернутися додому посіяти пшеницю.

«Віддав землі половину, але ще 15 га лишилося. 20 липня кручу комбайна їхати в поле, дзвонять з військкомату явитися з паспортом за бойовою повісткою. Добре, що хлопці-жидичани не дали пропасти. Я пішов служити, пшениця достигла і за день змолотили все», — говорить Ігор Чвіль.

У війську волинянин служить на посаді сержанта матеріального забезпечення.

«Посада тилова, але від цього служба не легша. Це дбати, щоб рота була вдягнута, нагодована, забезпечена, — каже. — Дуже багато бумажної роботи за комп’ютером. Я сердечнік і гіпертонік, багато не наскачеш. Але що зробиш — мусиш тянути. Туди легко попасти, звідти тяжко вийти».

Ігор Чвіль має позивний «Бабай». Каже: отримав його завдяки дружині.

«Потрапив у госпіталь, завів бороду, бо там вітри холодні, лице обвітрюється. Дружина з сім’єю приїхали до мене і каже: так заріс, як бабай. Ну все, кажу, так значить — бабай», — пригадує боєць.

На дзвіниці у Жидичинському монастирі волинянин дзвонив вісім років. Перші навички дзвоніння Ігор Чвіль перейняв ще у дитинстві у діда Петра, який був старостою в церкві.

«Я з першого класу ходив з ним перед святами на дзвіницю. Суха тепла погода, дзвониш по-одному, тільки дощ – вони відсиріли, мусиш підстроюватися. Мороз: то дзвіницю треба розігріти, роздзвонити. Дзвіниця — це все одно що церковний хор: голоси є альти, є баси і багато нюансів», — говорить дзвонар Ігор.

З початком повномасштабної війни чоловік почав навчати дзвонарству Назара, який був паламарем.

«Було таке відчуття, що піду, тому передавав знання. Зараз, бачу, Назар вже назбирав хлопців, учить дзвонити, — розповідає боєць. — Є така задумка — зробити Жидичинську дзвонарську школу. Бо це місце дуже намолене, найдревніший монастир України. І завжди, де б не був, сюди тягне назад».

Військовослужбовець з Волині Ігор Чвіль мріє про закінчення війни та повернення додому, до сім’ї. Додає: роки дають своє, хочеться тиші та спокою.

Читайте також: 

• Семеро дітей, дружина й онук: після поранення до сім'ї повернувся прикордонник з Волині
• Загинув під час четвертого бойового виходу: Герой з Волині довгі місяці вважався зниклим безвісти
• Для рідних та друзів він назавжди залишиться молодим: спогади про 36-річного Героя з Волині, який загинув, виносячи з поля бою пораненого побратима