Загинув під час четвертого бойового виходу: Герой з Волині довгі місяці вважався зниклим безвісти

Олександр народився у 1980 році і був старшим серед трьох синів у родині. Історію Героя пише газета Полісся.

Згадуючи полеглого захисника, його наймолодший брат Михайло зізнається, що роки різниці у віці дещо віддалили їх, рідних між собою людей, не дозволили мати спільних дитячих спогадів. Але навіть крізь цю життєву відстань він пам’ятає Олександра як серйозного чоловіка і люблячого сина для батьків. Присутність старшого завжди додавала відчуття опори та впевненості. А ще Олександр був для молодшого прикладом мужності і працьовитості. Адже він бачив, як той уміє полагодити найскладніший механізм, легко справлявся з будь-якою домашньою роботою, бо мав «золоті руки».

— Між нами було чотирнадцять років різниці і ми жили ніби в паралельних світах: я ще школяр, а він уже дорослий чоловік, — розповідає Михайло. — Та все ж я завжди відчував його поруч і пишався, що мав такого спокійного, врівноваженого брата, який знаходив час для порад і підтримки мене малого. За своє коротке життя він встиг побудувати власну сім’ю. На жаль, дружина рано покинула цей світ, дітей у них не було. Після цієї втрати він повернувся у рідне село, де проживав до моменту мобілізації. Раніше я пишався ним, а тепер ця гордість стала ще сильнішою, бо знаю, якою ціною він її заслужив. Історію про його стійкість і рішучість я передам своїм дітям, щоб вони зростали з прикладом честі, знали, яким має бути справжній чоловік.

Коли почався повномасштабний російський наступ, Олександр перебував на заробітках у Польщі. Але серце патріота бентежилося за долю України, і він повернувся додому. У червні 2024 року його мобілізували. Після навчання на полігоні біля Рівного він став навідником у 68 єгерській бригаді й одразу вирушив на Покровський напрямок, що на Донеччині. Участь Олександра у війні тривала недовго, проте кожен день був насичений героїзмом та мужністю. Під час перших бойових виходів підрозділ бійця два виснажливих тижні перебував в оточенні окупанта. У нелюдських умовах без харчування і спраглі через відсутність води солдати вистояли, зберігши кілометри української землі. Тоді їм пощастило вийти живими. Та четверта військова операція стала для воїна Диня останньою. Коли ворог пішов у наступ, підрозділ Олександра опинився під прицільним нищівним ударом сил агресора.

— За словами побратимів, — говорить Михайло, — їхній командир, людина великої душі й справжній професіонал своєї справи, не стримав сліз, дізнавшись про загибель хлопців. 1 листопада минулого року брата оголосили зниклим безвісти. Тож лише через десять місяців після довгого очікування він повернувся додому, щоб знайти вічний спочинок у рідній землі. Пам’ять про патріота Батьківщини житиме у спогадах односельців, товаришів по службі.

До кладовища серед полів і стежок Героя проводжали усім селом. Земляки пам’ятатимуть свого захисника за добрі вчинки, щире серце, за уважність і турботу, які він випромінював. Світла пам’ять Героєві.

Леся МІНІБАЄВА.

Читайте також:

• Героїчно загинув, прикриваючи своїх побратимів: воїну з Волині назавжди 28 років
• «В останні дні земного життя мав якісь непевні передчуття»: спогади про Героя з Волині
• Двох Героїв з Волині посмертно нагородили високими державними нагородами