«Людина - зразок, Воїн - еталон»: 26-річному командиру з Волині просять присвоїти звання Героя України

На сайті Президента України сестра воїна Тетяна Олександрівна Тричук зареєструвала відповідну петицію 5 червня 2025 року. Для того, щоб її розглянули, потрібно зібрати 25 тисяч підписів. 

26-річний командир розвідницької роти Ігор Тричук позивний «Трич» загинув 26 березня 2022 року у селі Новозлатопіль Запорізької області. Під час виконання бойового завдання отримав осколкові поранення декількох ділянок тіла, що спричинили шок, внаслідок якого загинув на місці.

Народився Ігор 1 квітня у селі Височне. Військова служба стала покликом серця, адже мав щирі переконання, що саме він має вберегти рідні кордони та рідних людей.

Ігор служив у легко-піхотному загоні «Волинь» Української добровольчої армії та був командиром розвідницької роти. Він загинув під час звільнення одного з українських сіл Запорізької області. Та його боротьба за вільну державу розпочалася ще в далекому 2014 році: 19-річний юнак, який тільки-но закінчив навчання, зробив свій вибір та взяв до рук зброю. На той час він був кулеметником у 80-тій Десантно-штурмовій бригаді м. Львова, а з 8 квітня 2014 року перебував у зоні АТО. Тримав оборону Луганського аеропорту та брав участь у найжорстокіших боях по обороні таких сіл, як Кримське, Мар'яна, Сокільники...

В одному з інтерв'ю Валерії Шовковій Ігор чітко висловив свою позицію, яка вищого патріотизму у звичному для нас розумінні: «Я досі на війні. Поки я живий, я маю це робити, принаймні для тих, хто загинув...»

Понад все наш Герой любив свій рідний край, де народився. Тут живуть рідні й близькі йому люди, тому він робив все, щоб війна не прийшла в його дім, на поріг його батьків. Кожен з нас плекає надію, що все ось-ось закінчиться і нам важко уявити, що відчувають і відчували ті, для кого війна стала життям. Ігор в одному з останніх дописів написав:

«За крайні 8 років війна зробила мене пустим всередині, я втратив багато близьких, багато знайшов, але я там, де маю бути, і з тими, кого називають справжніми. Ми вб'ємо всіх, хто прийшов до нас з мечем. Не знаю, чи довго ще зможу працювати в такому режимі, але робитиму все можливе і більше для нашої перемоги, щоб майбутнє покоління не знало, що таке війна».

Так само як і для родини, смерть Ігоря стала трагедією і для його побратимів, адже вони прощаються не лише з досвідченим воїном та командиром, а й надійним товаришем та вірним другом. Сам Ігор завжди повторював: «Найважче - бачити смерть друзів».

Щоб зрозуміти та відчути, хоча б краплину того, чим стала ця втрата для його друзів, які йшли з ним по життю пліч-о-пліч, варто прислухатись до їхніх слів:

- Справжній еталон Українського Воїна, - пише Степан Гавриленко.

- Щоб розповісти про Трича, потрібно написати книгу. Людина - зразок, Воїн - еталон. За 8 років не бачив нікого, хто знав про війноньку більше, - каже Олександр Соболь.

Та найбільше вражають слова Оксани Герасим'юк: «Кажуть, що найбільша мотивація воювати – особиста втрата. Кажуть, що найчесніші друзі ті, кого об'єднує загибель близьких.

«З дитячих років був розумним, щирим та безкорисливим, завжди поспішав на допомогу.Таких як він більше немає. Понад усе братішка любив свій рідний дім, і коли мав відпустку безумовно приїжджав на пару днів. З самого дитинства ми завжди були разом, потім незважаючи на відстань я завжди відчувала його підтримку та турботу.Він був справжнім старшим братом, не на словах, а на ділі. Після його загибелі лишилась болюча порожнеча… Я досі його чекаю додому! Інколи мені здається що він там, на війні, що скоро приїде і ми знову побачимось. Ігор завжди казав «Не будь байдужим, байдужість вбиває! З часом ми платимо за власну байдужість. Платимо ціною небайдужих… Я б усе віддала, щоб повернути брата!» - поділилась сестра Героя.

«Ми всі пишаємось ним за його мужність та незламність, за його відданість і хоробрість! Таким він назавжди залишиться в наших серцях! Найкращий син для своїх батьків та найкращим братом для своїх сестер і братів! Нашому Герою назавжди 26! Ця петиція - найменше що можна зробити для вшанування його пам'яті! Він віддав найцінніше за нас із вами - своє життя!», - йдеться у тексті петиції.

Читайте також:

• Був поданий на відзнаку «Золотий хрест», але отримати її не встиг: захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України
• Коханий чоловік, люблячий батько та найкращий син: спогади про Героя Романа Самусенка, який жив на Волині
• «Не виписуйте мені повістки, я сам прийду»: весільний коровай молодого Героя з Волині Сергія Огребчука ділили на кладовищі
• Загинув за майже три тижні після дня народження: молодому волинянину просять присвоїти державну нагороду