17 років у професії: історія вчителя і батька трьох дітей з Луцького району

Історію вчителя рощповіли на сайті Боратин 24.

Я родом із мальовничого села Промінь, — розповідає учитель. — Моя мама працювала вчителькою географії, тож ще змалку мене захоплювали карти та глобус. Я годинами міг розглядати їх і слухати мамині розповіді про материки, моря й океани. Іноді мене не було з ким залишити, тому вона брала мене із собою до школи. Пам’ятаю, що вже у п’ять років я намагався малювати власні карти. Велику роль у моєму вихованні відіграв і батько. Він працював головним зоотехніком у тваринницькому комплексі, а згодом став завідувачем ферми. Саме від нього я вчився працьовитості, відповідальності та поваги до людей. Чимало тепла й мудрості подарували мені також дідусь Леонід і бабуся Віра. Я дуже любив дідуся, і його смерть стала для мене, тоді ще третьокласника, справжнім потрясінням. Бабуся ж і нині живе неподалік і часто допомагає нам, няньчить уже моїх дітей. Саме рідні люди — своїми розповідями, порадами, а головне — власним прикладом — прищепили мені найкращі людські риси, навчили цінувати працю, прагнути до знань і завжди відкривати для себе щось нове. 

 

Після закінчення школи він вступив на географічний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки. Студентські роки згадує з теплою усмішкою: саме тоді з’явилися нові друзі, а мудрі й досвідчені наставники щиро ділилися своїми знаннями, готуючи майбутніх педагогів до роботи в школі. Після завершення навчання у 2009 році доля склалася так, що в селі Рованці саме відкривали нову школу. Тож молодий учитель отримав можливість розпочати там свою педагогічну діяльність. 

Сьогодні на своїх уроках він активно використовує сучасні технології — інтерактивні карти, онлайн-ресурси та навчальні відео. Це допомагає зробити заняття більш цікавими й пізнавальними та ще більше заохочує школярів до вивчення географії. Деякі матеріали запозичує на просторах інтернету, однак багато створює сам. 

За роки роботи я помітив цікаву закономірність: найбільше географією захоплюються учні шостих класів, адже саме тоді вони лише починають відкривати для себе цей предмет, і кожен урок для них — справжня подорож у світ нових знань, — розповідає Сергій Ігорович. — Великий інтерес проявляють і семикласники, оскільки в цей час вони вивчають материки та океани, а ці теми завжди викликають жвавий інтерес. Люблять географію і десятикласники, адже в програмі з’являється захоплива тема — географія світу. Натомість учні восьмих і дев’ятих класів ставляться до цього предмета дещо стриманіше. Частково це можна пояснити тим, що в цей період вивчають географію України, і багатьом школярам здається, що про свою країну вони вже знають достатньо. До того ж це перехідний вік, коли інтерес до навчання нерідко зменшується, і підлітки вже не приділяють урокам стільки уваги, як раніше. Під час вивчення географії школярам також доводиться розв’язувати різноманітні задачі, що потребують знань з математики. А цей предмет, як відомо, подобається далеко не всім учням. Натомість значно більше їм до вподоби робота з картами — вона викликає інтерес і допомагає краще уявити простір та географічні процеси.

 

Попри значний педагогічний досвід, підготовка до уроків і надалі потребує чимало часу. Адже вчителю важливо продумати, який відео- чи аудіоматеріал використати на занятті, як найкраще подати тему для учнів різних класів і зробити навчальний процес зрозумілим та цікавим. Педагог переконаний, що сучасні засоби навчання значно допомагають у роботі, роблячи уроки більш наочними, динамічними та захопливими для школярів.

Звісно, з кожним роком роботи у школі я здобуваю новий досвід, — з усмішкою розповідає вчитель. — Освітня система постійно змінюється: з’являються нові завдання та рекомендації від Міністерства освіти, удосконалюються методики викладання, виходять нові підручники. Змінюється й молодіжний сленг, тому вчитель має йти в ногу з часом і добре розуміти своїх учнів. Нині я також є класним керівником 8-Б класу. Тут навчаються гамірні, енергійні, жартівливі, але водночас дуже щирі й хороші діти. Болісно усвідомлювати, що у їхнє мирне та безтурботне дитинство увірвалася війна. Перший день повномасштабного вторгнення я пам’ятаю так, ніби це сталося вчора. Усі події й думки того ранку назавжди закарбувалися в пам’яті. Я зазвичай прокидаюся дуже рано, і того дня, вставши ще вдосвіта, почув вибухи. У ту мить усе стало зрозуміло. У новинах уже не раз говорили про наміри Росії напасти на Україну, про військові навчання біля наших кордонів, тож у повітрі відчувалося тривожне передчуття.На початку війни у школі не було укриття — його  вдалося облаштувати й відкрити лише торік. Звичайно, ці події вплинули й на дітей. Багато з них стали тривожнішими, особливо ті, чиї батьки або родичі воюють на фронті. Кожна повітряна тривога викликає хвилювання, але ми намагаємося підтримувати одне одного і разом долати ці складні часи.

 

У рідному селі про Сергія Ігоровича відгукуються з великою повагою. Тут його знають як порядну, мудру, виважену та працьовиту людину, яка завжди готова підтримати добре слово і порадою. Разом із дружиною, яка працює вчителькою початкових класів, вони виховують трьох дітей. Старший син навчається у восьмому класі, донька — у п’ятому, а наймолодшому синочкові виповнилося п’ять років.

Маємо господарство і город, адже в селі не можна жити, склавши руки, — з усмішкою розповідає він. — Зокрема, я захоплююся кролівництвом. Розводжу європейську шиншилу — це доволі витривалі тварини, стійкі до хвороб. Щоправда, я обов’язково проводжу вакцинацію, щоб убезпечити їх. 

Ще з дитинства Сергій Ігорович любить футбол. Колись у селі була сильна команда, яка неодноразово здобувала призові місця на різних змаганнях. Та у 2017 році під час одного з матчів він отримав травму, наслідки якої відчуває й досі. Одним із захоплень Сергія Ігоровича є риболовля. Рибалити він любить у будь-яку пору року — і влітку, і взимку. Для нього це своєрідний спосіб відпочинку та перезавантаження, який допомагає відволіктися від щоденних турбот і дарує приємні емоції. На ставок разом із татом охоче ходить і молодший син, якого риболовля вже встигла неабияк зацікавити.

А ще в Промені жартують, що Сергій Ігорович має справжній талант до «тихого полювання». Коли інші повертаються з лісу без грибів, у його кошику нерідко знаходяться навіть білі гриби, які для цієї місцевості вважаються великою рідкістю.

Читайте також:

• Виховала багато поколінь учнів: у громаді на Волині 95-річний ювілей відзначає знана вчителька
• Вчителька з Волині майже 40 років навчає дітей української мови та любові до читання
• 68 років вчителювання на двох: історія мами і доньки з Волині