Будував елеватори — тепер укріплення: історія захисника з волинської «сотки»

Історію захисника розповіли у 100 бригаді. 

«Одразу після початку повномасштабки я разом із племінником пішов до ТЦК. Його забрали без вагань, а мені відмовили через відсутність бойового досвіду. Незабаром племінник, на жаль, загинув поблизу Куп’янська», – розповідає Євгеній. 

У цивільному житті «Чірік» працював на меблевій фабриці, а потім десять років очолював будівельну бригаду з 28 людей. Разом вони зводили елеватори та зерносховища по всій Україні.

«Ми з хлопцями об’їздили майже всю Україну, всюди будували, тож нинішня робота у війську мені дуже близька», – каже він.

Службу Євген розпочав у піхоті 2 механізованого батальйону 100 омбр, але згодом його перевели до інженерно-саперної роти. Там його досвід став особливо цінним. Тепер він разом із побратимами облаштовує позиції для піхотинців – часто буквально за кількасот метрів від ворога.

«Їздимо, копаємо позиції для наших хлопців. Досить часто доводиться працювати на максимально близьких відстанях від лінії фронту. Так, буває важко, небезпечно, але хто, якщо не ми», – говорить про свою роботу «Чірік».

Його голос змінюється, коли мова заходить про мирне життя і те, що було втрачено. 

«Багато разів бачив, як окупанти зруйнували об’єкти, які нам з хлопцями доводилося будувати», – каже Євгеній, і в його очах з’являється сум.

На запитання про те, чим планує зайнятися після війни, він не вагаючись відповідає:

«Зерносховищами! Бригада чекає. Прийде час – і ми все відновимо», – каже «Чірік».

Окрім улюбленої роботи вдома на Євгенія чекає родина: дружина Марина, доньки Наталія, Євгенія та Кіра й син Владислав. 

Читайте також:

• Батько і троє синів стали на захист України: історія волинської родини
• «Хотілося лише одного — щоб настала тиша»: історія бійця «Азову» з Волині, який втратив ногу на війні
• Історія побратимства волинянина і бійця з Тернопільщини, які майже 100 днів тримали позиції під Покровськом