Єдиний син у мами: попри відстрочку у волинській бригаді служить боєць Тарас
Тарас свого часу брав участь в АТО, де набув бойового досвіду. Потім демобілізація і повернення до мирного життя. Після широкомасштабного вторгнення чоловік мав законне право не йти на службу до війська - він єдиний син у мами, яка має інвалідність ІІ групи. Та зваживши усе, Тарас вирішив: його досвід нині потрібен Україні - зібрав речі і пішов до військкомату. Зараз він служить у 100 окремій бригаді територіальної оборони.
Тарас проходив строкову службу в армії у 2012-2013 роках, потім підписав контракт, тож брав участь у бойових діях від початку російської агресії, зокрема, у «гарячому» Дебальцевому. Про це у ролику, поширеному у фейсбук-спільноті «Військо України».
У 2017 році він звільнився з армії й почав періодично їздити за кордон, поєднуючи роботу з подорожами.
Після повномасштабного російського вторгнення Тарас одразу не пішов до війська, адже мав відстрочку, залишаючись опікуном для своєї матері, у якої ІІ група інвалідності. Але довго не зміг спостерігати за підступними діями ворога і, все-таки, повернувся до лав Збройних Сил України, розуміючи, що може бути корисним.
Нині чоловік займається охороною особового складу, який несе службу на зенітно-ракетних комплексах.
Захисник переконує, що перемога буде за Україною:- Оператори постійно сидять у машинах, стежать за радарами, тож не можуть самі себе охороняти. Тому у нас служить взвод охорони, який виставляє оточення, бойові пости по периметру. І так день у день. У нас мобільна група протиповітряної оборони, їздимо по всій Україні. Бувало, місцеві жителі казали, що у них над селом постійно літали ракети, але як тільки ми приїхали, уже взагалі нічого не літає, - розповідає Тарас.
– Може ворог, надіється, що ми здамося, але ні – ми будемо боронити нашу землю до кінця.
Читайте також:
- Вдома чекає кохана дівчина, з якою хоче одружитися: історія 20-річного захисника з волинської бригади
- «А коли мені дівчата почнуть писати?»: у волинській бригаді служить 23-річний воїн Коля
- «Ворог прекрасно знає, що далеко не зайде»: історія захисника з волинської бригади