Волинянка у 74 роки досі їздить за кермом «Лади»

Водійське посвідчення жінка отримала після 40 років і відтоді впевнено керує авто, долаючи щоденні маршрути, допомагаючи рідним і залишаючись активною у свої 70+, пише Нова доба.

Знайомих у Катерини Марківни чимало: навчалася в школі і в Оконську, і з 5-го класу в Маневичах, а працювала все життя на великих підприємствах − льонозаводі та інкубаторі.

«На льонозаводі я важила льон, приймала його та передавала в цех. Там працювало до 300 людей, але умови роботи були важкі, тож кадри часто змінювалися. Поверталася з відпустки − а всі нові обличчя… Працівники приїжджали не лише з Оконська, а й з Малої та Великої Яблуньки, Довжиці, Граддя, Новосілок, Чарторийська, Маневич…» − згадує вона.

Щоб зменшити цю кадрову текучість, на початку 1980-х для працівників льонозаводу здали багатоквартирні будинки та гуртожиток − аби люди мали де жити.

Згодом Катерина Марківна два десятиліття була завідувачкою виробництвом на птахопідприємстві в Оконську.

«Колись моя мати була там пташницею 40 років, я їй допомагала, а потім і сама працювала. За освітою я зоотехнік, закінчила Горохівський технікум сільського господарства, − каже жінка. − Я вже давно на пенсії, там на підприємстві лишилося тільки батьківське стадо, а яйця інкубують у Луцьку».

Її чоловік, який уже покійний, працював у радгоспі «Маневицький».

«Мій чоловік був кранівником та водієм, а мені завжди снилося, що я їжджу машиною, хоч за кермо ніколи не сідала. Так складалося, що на роботі мені часто треба було кудись їхати, а підвезти мене було нікому. Тож спершу їздила скутером, а вже після 40 років вирішила вчитися в автошколі − не пропускала жодного заняття в ДОСААФ, здала на водійське посвідчення», – розповідає водійка.

Спочатку, сміється Катерина Кучерук, поки доїжджала до Маневич, доводилося матюків від чоловіка наслухатися:

«Казав, що моя машина ніколи не дізнається, що таке п’ята передача − але потім я привчилася до водіння. Головне − їздити!»

Особливо страшно було переїжджати через перехрестя біля Оконська, де міжнародна траса й пост поліції. Але й із цим упоралася. Згадує з усмішкою, що одного разу її племінник, який щойно отримав водійське посвідчення, зупинився там − і не поїхав. Поліцейські підійшли й сказали: «Давай, їдь!», а він відповів: «Не буду» й чекав на брата. Його посвідчення тоді не забрали − сьогодні ж він гарно кермує і сміючись згадує ту історію.

Виховала Катерина Марківна разом із чоловіком двох дітей. На жаль, син помер через хворобу, а серце жінки тішать донька Наталія, що мешкає в Івано-Франківську, внучка Богдана та дві правнучки − Катруся й Марічка, названі на честь обох їхніх бабусь. Її онука теж водійка.

«Донька каже: «Переїжджай до нас». А я поки не хочу − слава Богу, сама собі раду даю. Куди потрібно − заїду. І по гриби, ягоди − куди забажаю. Часто їду з подругами в Маневичі − і у справах, і на закупи. А в грибний сезон − у ліс до Поворська, де наші грибні місця − маслюки, рижики, зеленички та підзеленки».

Читайте також:

• Від однокласників до подружжя: сімейна історія керівника волинської виправної колонії
• Любов, що витримує всі випробування долі: історія подружжя волинян, які разом уже 53 роки