Казав, що не повернеться, бо там дуже «гаряче»: Герой з Волині передчував власну загибель

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Народився Микола Фальчук у селі Матейки і був третьою наймолодшою дитиною у звичайних сільських трударів. Батько Іван працював у місцевому колгоспі різноробочим, мама Ольга була домогосподаркою. Окрім Миколи, в сім’ї росли ще двоє старших доньок – Руслана, нині жителька Матейок, й Лариса, яка оселилась на Рівненщині. Обоє заміжні й мають дітей.

Сина та доньок батьки виховували у повазі до старших і привчали до праці, тож хлопець завзято допомагав по господарству. Після завершення навчання в місцевій дев’ятирічці, Миколу призвали на строкову службу, яку проходив у прикордонному підрозділі. Там вивчився на кухаря й до демобілізації готував у солдатській їдальні.

Коли батько у 2009-му, мати в 2012 році відійшли у засвіти, а старші сестри вже створили власні сім’ї, Микола залишився проживати один у батьківській хаті.

– Тримав чимале господарство: корову, свиней, пару коней, засівав поля, – розповідає сестра Руслана. – Та найбільше любив ходити по гриби та ягоди. Як тільки розпочинався сезон, то з ліса практично не виходив. І заробляв, й отримував неабияке задоволення від цього процесу. Така схильність до усамітнення певно відіграла роль у тому, що не створив власної сім’ї. Проте дуже любив племінників. А коней мені довелося продати, коли брат пішов на війну.

Мобілізували Миколу Фальчука 26 липня 2023 року. За словами пані Руслани, її брат казав, що ховатися не буде, щоб ніхто не подумав, що він боягуз. Спершу пройшов навчання у Львівській області. На початку жовтня у складі 5-ої окремої штурмової Київської бригади воював під Бахмутом.

– Коли отримав осколкові поранення у плече та ногу, потрапив на лікування в Полтавський військовий госпіталь, потім місяць проходив реабілітацію вдома, де відпочивав і фізично, й морально, – продовжує його сестра.

Повернувся чоловік у військову частину 11 січня 2024 року. 25 січня військово-лікарська комісія визнала його придатним до служби і він знову воював у своєму ж підрозділі. А за тиждень, 31 січня, під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання, Захисник загинув у Бахмутському районі на Донеччині.

– Коли був не на чергуванні, то телефонував щодня, а потім попереджував, що кілька днів буде не на зв’язку, – зі смутком у голосі каже пані Руслана. – Особливо нічого не розповідав, щоправда, іноді казав, що не повернеться, бо там дуже “гаряче”. Був дуже добрий, турботливий, завжди готовий допомогти. Коли проходив реабілітацію, ще й малину мені порозорював…

Віддати останню шану українському Герою до батьківського дому прийшло чимало односельчан та жителів громади, представники місцевої влади, військові. Чин похорону провели в місцевому Свято-Троїцькому храмі ПЦУ. Слова вдячності та співчуття рідним на кладовищі висловили заступниця Колківського селищного голови Оксана Наглюк, староста села Жанна Васюхник, директорка школи Тетяна Демчук, начальник групи морально-психологічного забезпечення Луцького РТЦК та СП, полковник Юрій Хом’як. Поховали Воїна із усіма військовими почестями.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Впізнали хлопця по обвугленому хрестику - від удару поплавився навіть його жетон: історія 22-річного Героя з Волині
• 28 березня востаннє зателефонував до матері, а вже 31 - ворог обірвав його життя: спогади про Героя Віктора Котіка
• Пережите й побачене далося взнаки: війна підірвала здоров'я і забрала життя захисника з Волині