Кілька років тому дізналася від лікарів, що ніколи не буде бачити: історія 17-річної дівчини з Волині

Марії всього 17, але у житті їй довелося зіткнутися з немалими труднощами. Кілька років тому вона дізналася від лікарів, що ніколи не буде бачити. Історію дівчини розповіли на сторінках газети Ратнівщина.

З дитинства надіялася, що є бодай найменші шанси на те, що хоч частково зір вдасться повернути. Мама зверталася до провідних лікарів в Україні, Німеччині, Словаччині. Скористалися нагодою та поїхали у Відень (Австрія). Але й там, провівши обстеження, лікарі констатували, що, на превеликий жаль, зорові нерви відмерли. Для дівчинки це було неабиякою травмою, але її бажання жити повноцінним життям, пізнавати світ в усіх його вимірах взяло гору, і Марія здолала цю проблему. Зараз вона з посмішкою на вустах розповідає про те, як пристосовується до вимог сучасності.

До того, аби здобувати освіту в Словаччині, Марія йшла кілька років. Навчаючись у Львові, постійно брала участь у конкурсах з орієнтування на місцевості для незрячих. Неодноразово проходила непрості дистанції у Братиславі у Словаччині та поверталася додому з призовими місцями. Згодом, коли вже була зарахована на навчання, хвилювалася, що не впорається, адже вона була одна незряча в школі.

Дівчина пригадує, що було непросто. Мову не розуміла, думала – не приймуть, але, узагальнює, в житті нікому легко не буває. Зараз має велике коло друзів в Україні і за її межами. Запитую, як вона реагує на різну реакцію оточуючих з приводу того, що незряча. Дівчина відповідає, що люди реагують дуже по-різному. Хтось проявляє жаль, хтось – здивування, а хтось взагалі не знає, як поводитись. Тому вона в таких ситуаціях сама стає модератором поведінки.

- Те, що я незряча, не означає, що я чогось не можу, - переконана вона. - Всьому можна навчитися! Навіть з такою вадою можна щось робити і досить непогано. Сучасні гаджети обладнані спеціальними програмами, завдяки яким можна зчитувати з екрану текст, писати і загалом бути на рівні зі зрячими людьми.

Марія дуже чуйна дівчина. Мама розповідає, як колись донечка повернулася зі школи дуже розчулена, бо до їхнього класу доєдналася дівчинка з проблемами опорно-рухового апарату. Вона пересувалася на інвалідному візку. Марія провела паралелі і констатувала, що відсутність зору – це менша проблема, ніж неможливість самостійно пересуватися. І те, що вона не бачить, – не страшно. Вона має руки, ноги, може вільно ходити, а це вже величезне щастя.

Марія розповіла, що серед її друзів є ті, хто бачить, і ті, хто ні. Так от зрячі вже звикли до її особливості, тому, коли кудись вирушають, де раніше не були, розповідають, що як саме виглядає. А вона завдяки опису уявляє все. Ще багато в чому допомагає відчуття дотику. Наталія, мама Марії, зізнається, що донька почасти відмовляється від спеціальних девайсів, які могли би спростити їй життя, на користь пізнання предметів на дотик. Так, на приклад, їй достатньо один раз дати спробувати на дотик пляшки із засобами гігієни, і вона вже не переплутає, в якій саме шампунь, а в якій гель для душу чи бальзам.

На вулицях Львова і Братислави Марія може бути самостійною. Так, у столиці Словаччини вона самотужки користувалася громадським транспортом, знала свої звичні маршрути. У Львові, якщо мама зайнята на роботі, Марія з допомогою тростини дістанеться до таксі і добереться до потрібного їй місця.

Дівчина розповідає, що навчання у Словаччині було важко поєднувати з її улюбленою справою – співом. Та зараз вона активно працює в цьому напрямку. Записує нові пісні, які вибирають разом з музичною наставницею Анною Кривутою. Марія каже, що спів – це її хобі, але без нього вона себе не уявляє. Окрім того, відкрила в собі нові таланти – займається скелелазінням, відвідує театральний гурток, на курсах програмування освоює програму «Пайтон», яка дозволяє писати програми.

Також дівчина поглиблює знання математики, а ще дуже любить подорожувати, отримує задоволення від катання на лижах. Постійно вдосконалює знання англійської. Виявляється, відсутність зору стала стимулом для вивчення іноземної мови. Марія приєдналася до міжнародної спільноти незрячих, де мова спілкування саме англійська. Спочатку комплексувала розмовляти, та й знань не вистачало. Тож допомагав перекладач, а з часом ця потреба вичерпалася.

Щодо нового захоплення дівчини – скелелазіння, то тут вона вже досягає значних успіхів. Минулих вихідних разом з Оксаною Гамар та її незрячим сином Лукою подолала дистанцію протяжністю 9 кілометрів до водоспаду Воєводин і назад засніженими Карпатами. Після цього походу поставила собі нову ціль – підкорити Говерлу. 

У травні наступного року у Франкфурті-на-Майні в Німеччині має відбутися виставка спеціальних девайсів для незрячих. Це унікальний захід, на якому можна придбати найсучасніші винаходи людства для людей з проблемами зору. Це і новітні тростини з вмонтованими GPS, і клавіатури зі спеціальними функціями, і датчики, які видають вібрації, коли людина відхиляється від прокладеного маршруту, і окуляри, які мають функцію запам’ятовування облич та звукового відтворення при повторній зустрічі. Наталія і Марія зареєструвалися для участі в цій виставці. Дівчина каже, що неодмінно хоче там побувати, але швидше з пізнавальною метою. Бо впевнена, що більшість цих приладів їй не потрібні. Їх можна замінити програмами на телефоні або просто застосовувати, як і раніше, набутий досвід з орієнтування в просторі. До того ж коштують ці девайси дуже дорого.

Нещодавно відбувся Міжнародний багатожанровий конкурс мистецтв «Music around us» та Всеукраїнський багатожанровий конкурс мистецтв «Родина» Дмитра та Назарія Яремчуків. Марія виступила там з піснею «We can save this world» та виборола І місце. У творчому плейлисті Марії Сидорук чимало пісень українською та англійською мовами.

Читайте також:

• На Волині вчителька майже в 60 років вивчила шрифт Брайля, щоб вчити незрячих дітей
• Подружжя волинян створило прийомну сім'ю і взяло на виховання двох братиків