Любив усе живе й боровся за життя: історія добровольця з Волині, серце якого раптово зупинилось під Бахмутом

На Донеччині, поблизу Бахмута, обірвалося життя 46-річного працівника лісгоспу та відважного бійця-тероборонівця з Волині Валерія Юневича.

Про нього розповідає газета «Полісся».

Батьки Валерія все своє життя трудилися в лісовому господарстві. Не раз йому малому доводилося спостерігати за їхньою працею, садити з ними перші деревця. Перейняв від них ту любов до природи та пішов їхніми стопами. Здобувши відповідну освіту в коледжі та інституті, у 2003 році прийшов на роботу у місцеве лісогосподарське підприємство. Починав із майстра на лісозаводі, потім став старшим майстром у Карпилівському лісництві, далі помічником лісничого у Видертському лісництві. З 2019-го обійняв посаду провідного інженера з електронного обліку деревини, а через рік – провідного інженера із лісозаготівель. Загалом понад 20 літ віддав улюбленій справі, аж поки не втрутилась війна.

«Грамотний, ерудований та здібний на всіх ланках підприємства. Добре розбирався в інтернеттехнологіях, програмному забезпеченні. Куди його не постав – запросто опановував усі види діяльності, був дійсно кваліфікованим спеціалістом. Відповідальний. Ніколи не говорив зайвого, а свою професійність та порядність доводив вчинками. Ми багато в нього вчилися. Він горів своєю справою, був універсальним, встигав виконати великі обсяги роботи», – кажуть колеги.

Пішов захищати рідні кордони добровольцем, вже з 24 лютого 2022-го перебував у 51-ому батальйоні 100-ої окремої бригади територіальної оборони. Спочатку ніс службу на північних рубежах району, а з весни 2023-го – на сході України. Був військовим зв’язківцем. Тобто забезпечував безперебійну роботу зв’язку – основного каналу сполучення між командним штабом і рядовим складом, що воюють на передовій.

«Знаю його ще з дитячого садочка, вчилися в паралельних класах у школі, парубкували разом, займалися спортом. Він завжди був щирої і щедрої натури, надійний, багатофункціональний. І хоч доля завела мене далеко від рідного дому, у перші дні повномасштабної війни ми вкотре опинилися з ним пліч-о-пліч, у волинській «сотці». Хоча професійно ми виконували різні завдання і були розкинуті по території в різних ротах. Атмосфера лісу довкола була для нього рідною, він як ніхто почував себе тут добре.

Вже бувши на сході, вночі мою групу відправили охороняти один із важливих об’єктів. Обходячи територію, перечепився об якесь тіло. Увімкнувши ліхтарик, був вражений від несподіванки – просто неба під деревом дрімав Валєрчик. І тут, на іншому краю країни, ми знайшлися. Я не вірив, що він також там. Адже за станом здоров’я мав би бути не у фронтовій зоні. Тієї квітневої ночі ми довго з ним розмовляли. Потім наші шляхи ще двічі перетиналися, приїжджав до нас на позиції налаштовувати Starlink та дротовий зв’язок. На нього було покладено надто багато обов’язків. Він намагався встигнути навіть більше, ніж від нього вимагали. Не кожен здоровий молодий хлопець витримає такі навантаження. Але Валерій був відмінником своєї справи», – з гордістю і сумом говорить про товариша друг дитинства та побратим Андрій Чурак.

Серце Валерія Юневича раптово зупинилося під час несення служби із захисту держави поблизу Бахмута. Не стало світлої людини, яка понад усе любила все живе та прагнула зробити цей світ прекрасним.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також: