«Мамо, війна, бережіть себе»: історія воїна Назарія Войтюка з Волині, нагородженого відзнакою «За поранення»

Про демобілізованого воїна розповіли на сайті Рожищенської міської ради.

Назарій Войтюк підписав контракт на військову службу у 2019 році, коли йому було лише 23 роки. Він свідомо зробив цей крок, адже вважав, що в часи, коли країна бореться за своє майбутнє, його місце саме на фронті. Службу розпочав зв’язківцем у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, згодом став водієм БТР, а з початком повномасштабного вторгнення воював стрільцем у тому ж підрозділі.

Мама пригадує, як важко було, коли Назарій служив зв’язківцем. Три місяці він перебував в оточенні на напрямку Попасна–Золоте, але разом із побратимами зумів забезпечувати зв’язок і координувати дії підрозділу. Коли їх нарешті вивели з оточення до Бахмута, Назарій подзвонив мамі й перше, що сказав: «Мам, уявляєш, тут є люди». Ці слова були особливо промовистими – після тривалих місяців ізоляції та постійних боїв він знову відчув, що існує мирне життя, поруч є цивільні, а не лише війна.

Повномасштабна війна застала його в Попасній. Єдине, що він встиг тоді сказати мамі телефоном: «Мамо, війна, бережи себе!».

У боях за Шуми Назарій був поранений саме 27 жовтня — у день свого ангела. А вже наступного дня він мав святкувати день народження. Замість подарунків — вибух, згорілі речі й виживання у найтяжчих умовах. Відтоді для нього розпочався новий відлік життя, вистражданого і вибореного.

«Після того бою Назар казав: найважливіше на війні — вміти надати першу допомогу. Він врятував двох важкопоранених побратимів, серед них і «Дєда», у якого було тяжке поранення в голову. Тоді майже ніхто не вірив, що він виживе… І яка ж то була радість для сина, коли через кілька місяців він зустрів його живим! – згадує мама.

Ця історія про мужність і самовідданість сина нагадує і про батька Назарія — Володимира Войтюка, який також став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабного вторгнення.

«Я не можу тут бути, доки мій син воює», – сказав він дружині.

На жаль, 30 січня 2024 року воїн загинув у бою поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Посмертно його нагородили орденом «Полеглого воїна».

Пам’ять про подвиги Володимира та служіння Назарія є свідченням незламності українських родин, які віддають найдорожче заради свободи. Їхня історія – приклад справжньої мужності, любові до України та вірності обов’язку.

Читайте також:

• Від поліції до стрілецького батальйону: історія офіцера Петра Любчика з Волині
• Повернувся додому після 3 років полону: у Луцьку зустріли Дениса Пшаву
• Понад 2 роки у російському полоні: у Луцьку зустріли захисника Володимира Киндюка