Петро Любчик: поліція, війна та новітні технології на Сході України

Петро Любчик, старший лейтенант поліції та начальник вибухотехнічного відділення стрілецького батальйону, поєднує службу в поліції з бойовими завданнями на Сході, опановує сучасні технології та ділиться досвідом виживання й командної роботи на фронті.

Про професійний шлях, новітні технології на війні та втому від гучності – розповіли на сайті поліції Волині.

«Я народився в с. Березна Воля на Любешівщині. Маю старшого і меншого братів, батька, - усі вони служать, всі на Сході. На початку вторгнення менший перебував на заробітках в Польщі, але повернувся і одразу був в центрі комплектування, батько за ним, а потім і старший доєднався. Залишилось ще мамі піти служити», - не без гумору починає свою розповідь Петро. - Коли нечасто буваю вдома, то допомагаю їй по господарству. Мама, звісно,постійно переживає, телефонує, пише. Іноді каже: краще б я дівчат народила».

Після строкової служби у внутрішніх військах Петро прийняв рішення служити далі, сподобалась форма, зброя. Пройшов відбір у роту «Світязь», виконував завдання в умовах АТО. Згодом пройшов набір в роту ТОР патрульної поліції. Так і зустрів повномасштабне вторгнення. Перебував в той день на реабілітації. Але подзвонив командир, сказав зібрати речі і приїжджати на базу. Тоді патрулювали місто, а згодом уже поїхали на херсонський напрямок, виконували там завдання, отримав травму. Після реабілітації й лікування прийшов у вибухотехнічну службу ГУНП, звідки потрапив у стрілецький батальйон, де зараз начальник вибухотехнічного відділення.

Петро розказує: «За час війни працював з вибухотехнічними речовинами, але довелось багато вивчити нового і незнайомого, тож помаленьку цей досвід здобувався: спершу у стрілецькому батальйоні, а згодом на Сході. За період тренувань у підрозділі відточували навички до такого рівня, щоб коли тебе розбудили вночі, ти знав, що і як робити. Це всім дано, просто багато хто не знає свого таланту. За три місяці людину можна всього навчити».

Коли було злагодження, всі бійці однаково ходили на полігон бігати, стріляти, копати, - робили все, що потрібно було. На цей момент тут, на Волині, в час відновлення й реабілітації поранених, роблять те саме, бо треба вдосконалюватись, поновлювати навички.

«На Сході наше завдання було замінувати ділянку, не дати ворогу підійти до позицій хлопців, ми працювали як дистанційно, так і в пішому порядку виходили, виготовляли боєприпаси для fpv-дронів, щоб вражати як техніку, так і живу силу противника, - ділиться офіцер. – Але кожна задача – індивідуальна. Були різні завдання, коли ми виходили як з піхотою, так і з екіпажами fpv, коли ми заряджали дрони боєприпасами, так і з наземними роботами працювали».

На питання, що бере з собою на позицію, відповідає, що беруть все, що необхідно для кожного: бронежилети, шолом, автомати, БК, гранати та інше.

«Звісно, вода, харчі, одяг. У мене, мабуть, організм входив в стан енергозбереження, коли мені було потрібно небагато: шматочок ковбаси, половинка огірка чи помідора, запарив »мівіну», і я вже пообідав. Попити каву там – це було розкіш, бо вода була на ціну золота. Тож на позицію брали якомога більше води, хоча її доставляли і дронами, і так виживали, перебуваючи на позиціях. Цінували те, що є, і скільки є. Доводилось перебувати на позиції різний період часу. Але все залежить від того, як ти себе налаштуєш», - для нас тут, у відносному тилу, усвідомлювати це складно.

Цікавимось аспектами роботи з наземними дронами, адже перша така техніка з’явилась саме в нашого стрілецького батальйону.

Від поліції до стрілецького батальйону: історія офіцера Петра Любчика з Волині

«Ми в той час ще були на Волині. Потім забрали його на Схід, і через певний період часу модернізували, аби він виконував складніші задачі на більшу дистанцію. Згодом звернулись до команди хлопців у Запоріжжі, які переобладнали його, і по поверненню ми почали застосовувати НРК уже для логістики. З наземним роботом ми завозили на позиції воду, їжу, БК, fpv-дрони, мавіки та інше. Зараз решта батальйонів підхоплюють ці ініціативи з застосування наземних дронів. Ним можна навчитися керувати й за кілька годин, і за місяць, головне бажання, хотіння полегшити службу своїм побратимам, доставляючи необхідне», - переконаний боєць.

Нині в стрілецький батальйон триває набір: підрозділ необхідно доукомплектувати, тож запрошують молодих і мотивованих людей.

«Якщо є бажання і мотивація, нехай молоді люди приходять в батальйон. Всі в нас відкриті, з досвідом, кожен покаже все по своєму напрямку. Всі наші хлопці практики, і це буде навіть краще, ніж в навчальних центрах. Війна змінюється, потрібно розвивати себе, ніхто раніше не думав, що fpv і мавіки будуть настільки популярні, так само і про наземні роботи, які заміняють людей на полі бою», - говорить Петро Любчик.

Офіцер каже, що моральний дух в колективі важливий, у цьому підрозділі він чудовий, завжди хлопці підтримують, в будь-який момент поспілкуються, пожартують, є свій специфічний гумор.

«На сході часто зустрічаю колег, друзів по службі. Дуже багато хлопців і з патрульної поліції, і з Головного управління національної поліції перебувають на Сході, так самі і ті, що пішли в ЗСУ. Намагаємось зустрічатись, спілкуватись, коли є вільна хвилинка», - говорить.

I додає про взаємодію з іншими Силами Оборони Держави: «Коли ми заїхали на торецький напрямок, працювали разом з 100 омбр, це була чудова взаємодія зі «сталевою соткою». Ми напросилися до їх вибухотехніків, які довгий період часу тримають там оборону. Старший сказав, що ми не зрозуміємо цінності своєї роботи, поки не ходитимемо заряджаючими з «fpvшніками». А коли пішли, спробували, побачили результат – зрозуміли, що він мав рацію. І коли згодом хлопці приїжджали з позиції і говорили, що в них стовідсоткове спрацювання – це був той результат. Усім досвідом хлопці з 100 бригади залюбки ділились. Так само підказали з наземними роботами, дещо переобладнали. Дуже відкриті і щирі».

Тригерне питання – чи воює поліція? Ми його ставимо усім нашим бійцям, і всі вони не мають часу та бажання відповідати на це в соцмережах.

«Я не буду нікому доказувати про те, що поліція не воює. Хай приїдуть на схід, подивляться і побачать усе на власні очі», - каже Петро.

Нині для нього основне – підлікуватися, побути з рідними та близькими, а більше нічого не хочеться, ніяких гучних масових заходів. Хоча життя, звісно, має продовжуватися...

«Для мене бути бійцем стрілецького батальйону поліції – за честь. Ми з хлопцями, які прийшли з різних служб, стали одною бойовою одиницею і продовжуємо йти пліч-о-пліч. І сказати зараз »Вибачте, я втомився і йду», – неправильно. Прийшов разом з хлопцями, поїхав з ними туди, де ми відстояли, повернулись, – це честь. На жаль, повернулись не всі…» - каже з сумом.

Додає, що підтримка колективу поліції відчувається, колеги телефонують, цікавляться службою.

Дружина Вероніка, яка теж служить в поліції, розуміє вибір чоловіка, теж старається підтримувати.

Великих планів не будує, бійцеві хочеться, щоб війна швидше закінчилась, а там далі, як каже, »дасть Біг здоров’я, та й будемо планувати».

Для наших воїнів важливе відновлення ментального здоров’я та психологічна реабілітація: цим також активно займаються різні служби.

«Потрібно відволікатись, переключатись, десь покататись на конях, поплавати на байдарках, посміятись з хлопцями. Маємо також поїхати на рибалку. Хлопці, які разом були, можуть десь пожартувати, десь може знову проскочити військова тема, але зазвичай стараємось переключатись на цивільні теми», - говорить Петро.