Мати пішла на війну, щоб помститися за сина

Свою історію про те, як рік жила без сина, розповіла Суспільному.

Щодня свій ранок Тетяна Павлюк розпочинає із кладовища, де рік тому поховала наймолодшого сина, котрий загинув на війні. Початок повномасштабного вторгнення застав жінку за кордоном.

«Ми були з чоловіком в Чехії. 24 лютого зателефонував старший син та сказав: «війна». Ми знали, що в нас Ярик служить в армії як солдат строкової служби. Дуже хвилювалися за нього, але він писав мені: «Мамо, все добре», або кидав плюсик», — розповідає Тетяна Павлюк.

Жінка каже: син всіляко намагався відмовити батьків від повернення в Україну: «Я хотіла їхати додому, чоловік також рвався додому, але Ярик сказав: «Не треба, я не витримаю, якщо ви загинете». Він казав: «Доки я тобі не скажу, ти не можеш приїхати».

П`ятого травня минулого року жінка все ж повернулася додому. Ярославу, аби заспокоїти, пояснила, що везе йому автівку і її необхідно розмитнити. Юнак зрадів, пригадує жінка.

«Ми з чоловіком повертаємося п'ятого травня з-за кордону, ми не витримали вже. Ми йому гнали машину. Я хотіла взяти його цим, що я везу для нього авто і мушу приїхати. Ми купили йому «Ауді». Скинули фото, він каже: «Ляля. Прийду, буду ганяти», — пригадує жінка.

Але не довелось: вже 11 травня солдат Ярослав з позивним «Архангел» поповнив лави небесного легіону.

«11 травня він мені написав о 10.26: «Мамо, я тебе пізніше наберу, я буду міняти щеплення». Але то неправда, він нічого не міняв, і об 11.45 я набираю, а він поза зоною. Проте там був добрий зв'язок, завжди сигнал йшов. У нього на руці об 11.47 зупинився годинник. То був розстріл в Харкові, у Дергачівському районі, село Питомник. Його розстріляли з десяти метрів з великокаліберної зброї», — розповідає мати загиблого.

Одразу після загибелі сина мати вирішила мобілізуватись до війська, щоб була можливість помститися російським військовим.

«Скоро буде рік. Після смерті Ярика через місяць я була вже в частині, навіть раніше, шостого червня. Чоловік знав, що мене ніхто не зупинить, і сини мене не зупиняли. Мене ніхто не зупинить», — каже Тетяна Павлюк.

Жінка має ще двох старших синів.

«У мене є старший син, який також військовий, і в найгарячіших точках буває. І середній син, він на групі інвалідності. Він рвавсяпіти помститися. Ярик дуже жалів Вадима, він між ними був хворий. Ярик неодноразово з ним в лікарні лежав», — розповідає жінка.

У рідному селі у пам'ять про полеглого сина Тетяна ініціювала перейменування вулиці на його честь.

«Буде вулиця Ярослава Білоуса. Ходила у селищну раду. Мені сказали, що буде сесія, тоді приймуть рішення. Перейменували на вулицю Ярослава Білоуса, тому що він ходив тими вулицями, він там жив», — пояснює мати загиблого.

 Тетяна ділиться, що зробить після перемоги насамперед: «Якщо вже не буде окупантів у нас, я одразу ж вирушаю туди, де дитина загинула, де його останній подих був. Хочу розпитати у людей, подивитися, поставити там хоч якусь пам'ятку. Я дуже хочу, щоб перемога вже була. Дуже хочу».

Читайте також:

• Коли яблуко від яблуньки: за Україну воюють подружжя з Любешівщини та їхня донька
• Тепер їхнє щастя залишиться лише на фотографіях: історія вдови Героя з Волині
• Волинський воїн на передовій: «Бачив смерть, коли закривав очі загиблим побратимам...»