«Мені пощастило вижити»: волинянин Роман Пугач про поранення та життя після війни

У інтерв'ю для ВСН він розповів, як потрапив до війська, що допомогло пережити складні моменти та які має плани на майбутнє.

 - Як ви потрапили до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади? Чому вирішили стати військовим?

- Коли почалася повномасштабна війна, я не зміг залишатися осторонь. Записався до війська через військкомат і потрапив на полігон, де навчався працювати з гарматою Д-20. Там мене й визначили до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

-  Як ви згадуєте день 3 листопада 2023 року? Що тоді сталося?

- Це був День ракетних військ та артилерії. Ми вишикувалися для нагородження, коли раптом прилетіла ракета. Нас усіх розкидало вибухом.

- Які були ваші перші думки, коли зрозуміли, що отримали поранення?

- Чесно кажучи, майже не пам’ятаю. Під час евакуації найбільше боявся, що прилетить ще одна ракета, бо зазвичай так і буває – коли починається евакуація, ворог завдає повторного удару.

- Як проходила евакуація та перші дні після поранення?

- Спочатку мене поклали в одну машину, але вона не завелася через пошкодження осколками. Довелося пересідати в іншу, там я лежав у багажнику разом із ще одним пораненим. Потім багато спав і підтримував зв’язок із сім’єю.

- Де і як проходило ваше лікування?

- Спочатку в Запоріжжі в клінічній лікарні, потім майже місяць у Кропивницькому, два тижні в Олександрії. Далі мене відпустили на реабілітацію додому. Узимку лікувався вдома, а потім проходив відновлення в Нововолинську, Луцьку та Камінь-Каширську. 29 травня мене звільнили.

- Чи були моменти, коли здавалося, що повернутися до нормального життя буде складно? Що допомагало вам триматися?

- Ні, таких моментів не було. Біля мене завжди була моя кохана дружина та діти.

- Як виглядає ваш типовий день зараз? Чим займаєтеся?

- Більшість часу проводжу вдома. Відпочиваю, займаюся сільськими справами, багато часу приділяю дітям.

- Чи плануєте повернутися до військової служби?

- Ні, після поранення я там став не потрібен. Тим більше допомоги від держави майже немає.

- Як суспільство ставиться до поранених військових? Чи відчуваєте ви повагу та розуміння?

- Насправді поважають. Наприклад, нещодавно їхав у поїзді, мав квиток на верхню полицю. Дві дівчини, що їхали на відпочинок в Одесу, самі запропонували мені місце внизу, і піднялися нагору.

- Що б ви хотіли сказати тим, хто зараз проходить подібний шлях реабілітації?

- Надіятись лише на краще.

- Які у вас плани на майбутнє? Чи є мрія, яку хочете здійснити?

- Хочу, щоб ця війна закінчилася й настав мир. А після війни мрію поїхати з сім’єю на відпочинок.

Довідково:

3 листопада 2023-го Росія завдала ракетного удару по воїнах закарпатської 128-ї ОГШб у прифронтовому селі Запорізької області. За даними ЗМІ та військових, захисників зібрали на нагородження до Дня артилерії.

Окрім військовослужбовці, загинули і місцеві мешканці. У командуванні ОГШб прокоментували трагедію і повідомили про 19 загиблих внаслідок атаки. 

Авторка: Світлана Ковальчук 

Читайте також:

• Тисяча днів болю і віри: лучанка чекає повернення чоловіка з полону
• Учитель і воїн: як Василь Федорчук зі «Сталевої Сотки» після фронту зустрівся з учнями