«Ми не повинні опускати рук»: лучанка, яка привозить додому загиблих і поранених бійців
Від початку повномасштабної війни лучанка Тетяна Потоцька-Євчук привозить з передової тіла загиблих захисників додому. Також доправляє до медзакладів поранених бійців.
До Міжнародного дня волонтера Суспільне поспілкувалося із волонтеркою, її командою та тими, кому вона допомагає.
Днями волонтерка вчергове привезла у Луцьку пораненого військовослужбовця. Ігорю Шпаку 47 років. Боєць розповів: родом з Донецька, поранення отримав поблизу Авдіївки.
«Був ближній бій, а потім граната. З Донецька мене на Дніпро перевели, потім на Хмельницький і зараз сюди забрали. Переїзд, такої турботи я ніде в лікарнях не бачив», — говорить поранений військовий.
Карету «швидкої», якою їздить на передову, волонтерці подарували.
«В першу чергу — це поранені військовослужбовці. Практично всі вони лежачі, по дорозі трапляється інсульт, епілепсія... Постійно їм потрібний і супровід», — говорить Тетяна Потоцька-Євчук.
Перед кожною поїздкою на передову команда волонтерів завантажують буси продуктами та теплим одягом для військових. Нині готуються до чергової поїздки.
«Намагаємося знайти щось нове, там, де не бували ми, там, де бувають рідко інші волонтери, як то кажуть, щоб усім щось привезти. Це буде Куп’янський напрямок, Лиман, буде Краматорськ і туди далі і цього разу буде ще один новий напрямок, як нам сказали, 100 кілометрів, але їхати п'ять годин», — розповідає лучанка.
В зону бойових дій волонтери їздять щотижня, каже 57-річний Володимир Гуль. Він – напарник Тетяни. З його слів, військові потребують уваги та турботи.
«Зустрічають, як рідних, це тяжко. Приблизно 2500 км туди і назад і чотири рази на місяць. Найскладніший шлях — біля самого нуля, все розвалене і розбите», — каже волонтер.
Зі слів Тетяни, збирати допомогу для захисників на фронт з часом стало складніше, та зупинятися вона не збирається. Каже: працюватиме до перемоги.
«Я завжди кажу: не заважайте, не ставте палки в колеса, не ображайте, не цькуйте нас волонтерів. Зараз дуже багато людей опустили руки, але коли я знаю, скільки моїх там, то запал нікуди не дівається, єдине, що дуже шкода, що якось люди від того відвертаються. Ми не повинні опускати руки, хтось не може фінансово, хай допоможе добрим словом, допоможе молитвою», — додала волонтерка.
Читайте також:
- «Боюся, коли батьки запитують, чи можна відкрити труну сина», - лучанка, яка привозить додому тіла загиблих бійців
- До Дня волонтера волинянина відзначили державними нагородами
- «Сміливо захищає кожного з нас»: Генерал Залужний відзначив 23-річного волинянина
Будь в курсі усіх новин
