«Найважче для волонтера – відчувати себе в ролі жебрака»: як волинянин допомагає захисникам на Сході

Про волонтера розповідає газета «Нова доба».

Серед запитів військових – тактичні ноші для поранених. Їх, а також плитоноски, чохли для турнікетів, шиють педагоги Оконського ліцею. До доброчинної справи долучились й інші місцеві жительки,  які трудяться за швейними машинками вдома.

У міні-швейному цеху працюють вчителі

– Розпочали цю справу ще у 2022 році, – розповідає Володимир Здрок. – Спочатку  шили в Маневичах, згодом перемістились в Оконськ. У невеликому приміщенні розмістили п’ять електричних промислових швейних машинок (на знімку), за які й сідають трудитись  вчителі, допомагають і старшокласники. За головну закрійницю, вона також шиє, Наталія Дем’янчук,  хореограф  Маневицького ЦТДЮ. Швейні вироби у наших майстринь нічим не гірші за магазинні, навіть кращі.

Враховуючи запити воїнів, волонтери вдосконалили ноші, нині вони комплектуються разом із термоковдрою. Знайшли джерела постачання тканини, інших необхідних матеріалів. Звісно, на все це потрібні кошти. Долучаються до зборів і жителі краю, й земляки, які проживають за кордоном, як от Юрій Березний та Юрій Халик, допомагають підприємці. На жаль, як констатують нині волонтери, на четвертому році війни ця допомога суттєво зменшилась.

– Працюємо тоді, коли є тканина: і під час канікул, й після уроків, – розповідає вчителька Оксана Невар. – З рулону такого цупкого текстилю виходить 18 нош. Слова подяки від захисників нам передає і Володимир, й самі хлопці дякують у повідомленнях, зауважуючи, що вони дуже практичні, адже трансформуються в сумку. А всі ці сповіщення закінчуються так: «Треба ще!». До пошиття залучились і ті, хто мав  навички шиття, й ті, хто їх здобув в процесі виробництва. Навчилися вже і самі кроїти, розуміємо, що ці ноші дуже потрібні нашим військовим.

Поїздки на схід

Ноші та ще чимало всього необхідного захисникам Володимир завозить особисто.

– Перший раз на Схід я поїхав ще у 2017 році разом із нашим місцевим священником Олександром Лановим, – каже волонтер. – З початку повномасштабного вторгнення ці поїздки стали регулярними. В дорогу також вирушають Михайло Мацерук, Микола Ковбасюк, Дмитро Будько. Переганяємо нашим хлопцям автомобілі – і ті, що купуємо самі, й ті, що передають із-за кордону, назад доставляємо техніку на ремонт. Завозимо дрони, акумулятори, павербанки, вогнегасники, побутову техніку, швейні вироби, медикаменти – все, на що є запити. Намагаємось закрити потреби воїнів з різних бригад, в тому числі,  й нашої волинської  «сотки».  В усіх них наші земляки служать.

Крайня поїздка волонтерів була декілька тижнів тому – на Харківщину, до Куп’янська. Тоді привозили все необхідне не лише захисникам, а й переселенцям, яким довелось з обжитих місць тікати від війни з однією сумкою в руках. Для них збирали речі, побутову техніку. Раніше таких поїздок здійснювали й 3-4 на місяць, нині виїжджають рідше в зв’язку із зменшенням фінансового ресурсу, труднощами з логістикою, підвищенням небезпеки.

– Військові попереджають, що за останні місяці значно удосконалились дрони, збільшились площі ураження, – каже Володимир. – Вже не можемо доїжджати  близько до лінії фронту.

Їздив волонтер і сам за кордон, аби привезти медобладнання, медикаменти, ліжка. Їх передавали в Маневицьку лікарню, медзаклад в Липинах, госпіталь міста Дніпро.

Вдячність всім, хто допомагає

– Я дуже вдячний всім, хто долучається до допомоги. У нас в Вайбері створена група, куди входять до 700 чоловік. Саме в ній кидаємо клич: «привезли тканину, треба долучитися до шиття», або ж «є запит на маскувальну сітку» чи «потрібна допомога», – продовжує розповідь Володимир. – Дякую нашим оконським господиням, які на чолі із Наталією Бабич готують для захисників різноманітні страви, м’ясні та рибні тушонки, солодкі смаколики.

Підтримують усі ці починання й жителі інших сіл. Наприклад, організатором волонтерської діяльності у В. Яблуньці, Довжиці, Градді, а також Малій Яблуньці – є її мешканець Олег Федорчук. Долучаються й жителі Кукол, Кам’янухи, Чарторийська, Костюхнівки, Цмін, Черевахи (на знімку учні місцевої школи), Лишнівки. Тісно співпрацює Володимир Здрок із Колківським та Маневицьким волонтерськими центрами, благодійним фондом «Старе місто Луцьк». Діляться одне з одним швейними виробами, побутовою технікою, продуктами харчування, медикаментами, аби максимально закрити запити військових різних бригад.

Нині найважче для волонтерів не проїхати тисячу кілометрів з небезпекою потрапити на міну чи бути під прицілом дрона, а відчувати себе в ролі жебрака, аби забезпечити запити воїнів. Потрібні не лише кошти, а й фізична допомога, бо ж часто, як каже Володимир,  «не вистачає рук». І це підтверджують й волонтери з різних населених пунктів нашого краю. Бо ж так звикається, що, на щастя, над нашими головами не літають шахеди, не чути вибухів. А це лише завдячуючи захисникам, які потребують нашої допомоги. Не забуваймо про це.

Читайте також:

• Власним прикладом: пенсіонерка з Ковеля подарувала дрони прикордонникам
• «Бандерівці» з Рожища: діти співами зібрали понад 3 мільйони для ЗСУ
• Масло, сир і сметана: колишній селищний голова на Волині розводить кіз і овець