Планував переїзд до Великої Британії, але повернувся в Україну і став бойовим медиком: історія бійця волинської бригади
Олег Нюшко на псевдо «Док» – старший бойовий медик мінометної батареї 3 механізованого батальйону 100 омбр. Станом на початок повномасштабного вторгнення чоловік працював у Польщі. Контракт з міжнародною компанією саме закінчувався, тож пан Олег планував перебратися до Великої Британії.
Та дізнавшись про початок «великої війни» й окупацію рідного Херсона, він ухвалив рішення негайно повертатися на Батьківщину і ставати до лав ЗСУ, розповіли у бригаді.
До речі, у Херсоні Олег не тільки народився і виріс, а й закінчив медичне училище. Згодом здобув вищу освіту (диплом з відзнакою!) у Вінницькому національному медичному університеті імені Миколи Пирогова.
– Свого часу працював лікарем-кардіологом. Також викладав у рідній Alma mater дисципліни англійською мовою студентам-іноземцям, – розповідає «Док», – Але за духом я завжди був авантюристом у хорошому розумінні цього слова. Зокрема, страшенно любив подорожувати…
На початку березня 2022 року Олег вже був у лавах нашої бригади. Відразу потрапивши до «мінометки» 3 мехбату, він уже п’ятий рік служить у цьому підрозділі!
«Док» зізнається, що в перші місяці «повномасштабки» найбільший акцент робив на навчанні побратимів азів не лише тактичної медицини, а й медицини загалом. Аби хлопці навіть на найвіддаленішій позиції не розгубилися у будь-якій позаштатній ситуації і могли надати бійцю першу – доевакуаційну – допомогу.
Це неабияк стало у пригоді під час виконання підрозділом бойових завдань на Лиманському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському напрямках… До речі, ще донедавна (допоки дозволяв стан здоров’я) пан Олег регулярно заступав на бойове чергування номером обслуги міномета.
– Ніколи й думки не було апелювати до посадових обов’язків і казати, що то не справа старшого бойового медика батареї. Адже розумів, не піду на чергування я – доведеться йти комусь із наших хлопців, – пояснює чоловік, – А через хронічну нестачу особового складу в кожного із них уже ой як «накопичилося» тієї втоми…
Тим часом у рідному Херсоні за Олега (а також за його молодшого брата Сергія, який теж боронить Україну!) вболіває 75-річна мама Катерина Семенівна. А ще справжньою гордістю героя є 12-літній син Роман, який нині проживає в Данії.
На запитання ж, чи не доводилося за понад чотири роки на фронті шкодувати про рішення повернутися в Україну, «Док» відповідає без жодних вагань:
– Звісно, можна було лишитися в Польщі. Або ж, як попередньо і планувалося, переїхати до Великої Британії. Але я тоді відразу сказав сам собі: «Друже, ти будеш жити ще може 10, а може 50 років. Щодня шукатимеш виправдання своєму вчинку – і кожне із цих виправдань не вартуватиме й ламаного шеляга…».
Читайте також:
- Вважав себе щасливчиком після Курської операції: спогади рідних про воїна Петра Виндюка з Волині
- «Біда об’єднала нас»: на Волині волонтерки щотижня варять і відправляють на передову тонну борщу
- Із-за кордону — на фронт: історія 20-річного добровольця із позивним «Волинь»
Будь в курсі усіх новин
