Серце 31-річного Героя зупинилося на Волині під час короткої відпустки: історія Андрія Горайчука, відзначеного «Хрестом Хоробрих»

Зранене війною серце Захисника зупинилося не під гуркіт боїв, а вдома, у рідних Маневичах – там, де його безмежно любили і чекали. Історію воїна розповідає газета Нова доба.

Після закінчення школи Андрій хотів обрати шлях допомоги людям – вступив на факультет психології Волинського національного університету імені Лесі Українки. Він мріяв будувати мирне життя, але через війну пішов боронити країну.

– Після Революції Гідності син півтора року проходив строкову службу в Національній гвардії України, – розповідає його батько Анатолій Горайчук, який і сам ще з 2022 року стоїть на захисті держави. – Потім жив і працював у Польщі, але коли почалося повномасштабне вторгнення – не вагаючись повернувся.

Спершу Андрій служив у волинській 100-й бригаді територіальної оборони. А з 1 березня 2023 року для нього почалося справжнє пекло війни – оборона Бахмута. Там побачив найстрашніше: втрати, біль, кров і смерть… Сам підранений, він виносив поранених побратимів із поля бою аж до втрати свідомості…

– Під час тих боїв син зазнав сильної контузії та поранення. Ми втратили з ним зв’язок і знайшли його вже у госпіталі в Харкові… – крізь сльози згадує мама Героя Надія Василівна.

Та навіть після важких поранень Андрій не залишив фронт. Після тривалого лікування, операцій і виснажливого відновлення він знову повернувся до побратимів. Близько року тому став оператором FPV-дрона у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» – там, де від точності й вправності залежить життя інших і доля бою.

За свою відданість Україні, мужність і незламність Андрій Горайчук був відзначений високими нагородами. Серед них – почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих».

– Цю відзнаку він отримав за службу в батальйоні безпілотних систем. Від дронщиків залежить дуже багато – вони знищують ворожу техніку, позиції окупантів, рятують життя наших військових, – з болем говорить мати Воїна.

Його остання зустріч із батьком, який служить у 100-й окремій механізованій бригаді, відбулася торік у Слов’янську. Обоє були на Донеччині, але війна не дає можливості часто бачитися… Доля подарувала їм ще одну зустріч – уже вдома. Батько лікувався після вибухової травми, а Андрій отримав коротку відпустку. Він мав повернутися до служби 12 квітня… Але війна залишає слід у серці – і цей слід виявився смертельним.

Під час прощання настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії прот. Михайло Мельничук сказав слова, які пронизали душі всіх присутніх:

«Таку смерть – заснути й не прокинутися – теж треба у Бога заслужити… І він заслужив її тим важким шляхом, який пройшов, боронячи Україну…».

Андрій мав мрії – прості й світлі, як у кожної молодої людини. Найперше – щоб настав мир на українській землі. Хотів створити сім’ю, жити, працювати, радіти кожному дню… Але за нашу свободу він віддав найдорожче – власне життя.

Маневиччина знову попрощалася не просто з Воїном – а із сином, онуком, братом, другом, побратимом, із частинкою чиїхось сердець…

Його подвиг – це біль і гордість водночас. Його ім’я – у строю нескорених. Його життя – у серцях наших краян.

Вічна пам’ять і слава українському Захиснику Андрію Горайчуку!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Без страху і вагань завжди ішов першим на завдання: спогади про мужнього патріота з Волині Максима Єгорова
• За мужність та героїзм у боях: у Луцьку вручили посмертні нагороди сім’ям загиблих Героїв
• Серце не витримало тягаря війни: захисник з Волині місяць не дожив до 56-го дня народження