На окупованих територіях люди прив’язували себе до дерев, щоб не потонути: волиняни привезли допомогу херсонцям

Про те, як живуть херсонці після підриву Каховської ГЕС, поділилися волонтери, котрі доставили їм допомогу та самі жителі.  

Без роботи, грошей та під обстрілами. Життя людей на Херсонщині.  

«Люди знаходяться під постійними обстрілами, оскільки проживають за 3-5 кілометрів від окупованої території, звідки ведеться вогонь, - розповідає Павло Марходей. – Серед них чоловіки, жінки та діти. Населений пункт, у який приїхали, не постраждав від підриву греблі, вода зупинилася на підході до нього, та люди, котрі там проживають, допомагають тим, хто опинився підтоплених селах». 

Найбільше, чого потребують, - взуття, спідню білизну, шкарпетки, ліки, корм для собак та котів. Коли люди побачили завантажений під стелю бус, були приємно вражені, з їхніх слів, стільки їм ще ніхто не привозив. Деякі не приховували сліз. За словами місцевої волонтерки Наталії, родина котрої пережила окупацію, і водночас активно допомагала ЗСУ, це вперше, коли отримали стільки допомоги, з якою поділяться не лише з іншими жителями, а й з військовослужбовцями на блокпостах. Так, попри надскладну ситуацію, дбають і про наших хлопців.  

«Перше, що впало в око, коли в’їхали на Херсонщину, закинуті та обстріляні будинки. Видовище не слабодухих. Та коли познайомилися з місцевими жителями, зрозуміли, перед нами  – сильні духом люди, у яких зовсім інші пріоритети та цінності. Через пережите, а пережили  чимало, навчилися об’єднуватися та підтримувати один одного, - продовжує ділитися волонтер Максим Клим’юк.

Херсонці, котрі пережили окупацію і, здавалося, найгірший сценарій залишився позаду, зіштовхнулися з іншою бідою – затопленням, залишившись без нічого. Крім того, майже уся територія навколо замінована. Через що люди не мають можливості не лише вільно пересуватися, а й обробляти городи та поля, до цього усього додаються постійні обстріли. Та попри це, там життя триває і навіть у таких складних умовах народжуються діти. Так, під час поїздки вдалося познайомитися з маленьким Максимком, котрий з’явився на світ в окупації. Жителі прифронтових територій навчилися виживати під обстрілами, без роботи та грошей. Але їх це не зламало, а навпаки – загартувало й об’єднало. Вони неймовірні. Я хочу закликати усіх, хто може і має можливість допомогти, зробити це. Їм вкрай важлива наша підтримка».  

Пограбовані та заміновані квартири, у які люди бояться повертатися 

Волонтерка з Херсонщини Наталія з родиною пережила окупацію. Жінка за освітою юристка. Її син та чоловік були змушені переховуватися, оскільки за підтримку ЗСУ їх розшукували росіяни. Після звільнення Херсону сім’я переїхала до Миколаєва через обстріли. Але через відсутність роботи та брак коштів, левова частка яких витрачена на допомогу армії, не було можливості довго винаймати житло, і вони повернулися додому. Однак на них там чекав неприємний сюрприз. Їхня квартира була пограбована окупантами.

Винесли практично все, навіть спідню білизну та шкарпетки, залишили по собі чималі рахунки за користування комунальними послугами, які лягли на плечі господарям помешкань. І якщо держава не допоможе, доведеться платити. Але чим, коли немає роботи та грошей? Залишатися у квартирі було небезпечно через загрозу мінування.

Траплялося чимало випадків, коли росіяни заміновували побутову техніку або інші предмети домашнього користування. Наталія зазначає, холодильник не наважилася відкрити, не впевнена, що у ньому не залишили «подарунка». Тому вирішили дочекатися саперів, а тим часом родина переїхала у недобудований заміський будинок, у якому проживала під час окупації.  

«У нас уже немає нервової системи, вона знищена війною. Коли над головою  розриваються снаряди, а ти готуєш їсти або рятуєш собаку, чи пакуєш допомогу, це страшно, але ми звикли, - розповідає Наталія. – Ми живемо тим, що допомагаємо та підтримуємо один одного. І чекаємо на визволення лівого берега, де коїться справжній жах. Коли росіяни підірвали греблю, там люди намагалися врятуватися, та окупанти не дозволяли покидати населені пункти, а змушували прив’язувати себе до дерев, щоб не знесло течією. На жаль, вони загинули. Їхні тіла так і лишаються прив’язаними до дерев, а деякі поспливали на поверхню. Страшно уявити, яка картина чекає, коли вода повністю спаде. Із нетерпінням чекаємо на деокупацію цих територій, щоб допомогти тим, хто вижив». 

Вода відступає і з’являються міни, через що пересування людей є обмеженим  

Наталія розповідає, після того, як вода у підтоплених населених пунктах почала відходити, на багатьох ділянках стали з’являтися міни. Тому пересування людей є обмеженим, як по відстані, так і по часі, оскільки там працюють сапери. Їхній будинок знаходиться за кілька кілометрів від окупованої території, тож доводиться жити під постійними обстрілами. Виїжджати не планує, каже, потрібна тут. Разом із чоловіком та сином допомагають іншим, а ще рятують тварин. Не приховує, що дуже втомлена, але розслаблятися немає коли. Попри відсутність роботи та коштів, ніхто не опускає рук і усі намагаються підтримувати один одного. 

«До нас допомога майже не доїжджає, хоча відомо, що гуманітарні вантажі йдуть на Херсонщину. Але чи усі доходять – невідомо. Є випадки, коли допомогу доставляють, а вона непридатна, йдеться зокрема про продукти харчування, термін яких давно закінчився, і їх не можливо їсти. Також приїжджають «волонтери» з порятунку тварин, забирають собак та котів, а потім викидають за містом, і вони бродять у пошуку їжі, багатьох знаходять розчавленими на трасі. Тому ми самі дбаємо про наших чотирилапих улюбленців, яких у нас чимало». 

«Найприкріше те, що з самого початку нас кинули напризволяще. Люди вірили та сподівалися на швидке звільнення, а опинилися в окупації на сім місяців, у якій вижили не усі. Увесь цей час вони не припиняли боротьбу з  окупантами, партизанський рух був дуже поширений на теренах Херсонщини. З упевненістю можу сказати Херсон – місто партизан. На жаль, без жертв не обійшлося, про кількість загиблих та закатованих окупантами наразі невідомо. Але чомусь здається, що їх чимало. Та попри це, люди не зламалися, і продовжують давати собі раду навіть під обстрілами, а ще навчилися розраховувати лише на себе, не надіючись на підтримку держави».  

Найближчими днями волонтери знову вирушають на Херсонщину. Зі слів Наталії, найбільш нагальна потреба полягає у ліках від серця і тиску, заспокійливих. Крім того, потрібна жіноча і чоловіча спідня білизна. Ту, яку привезли, люди розібрали за лічені хвилини. Ковдри, подушки, одяг для дорослих, шкарпетки, взуття, контейнери для круп (миші не сплять), засоби особистої гігієни. Якщо хтось має стару електродуховку, якою не користується, жінка була б вдячна. Не для себе просить, а для того, щоб готувати для наших хлопців на блокпостах. Її духовку винесли окупанти. А ще дуже потрібні засоби від комарів. Ті, що привезли волонтери, майже всі віддали військовим. Бо від комарів їм немає де сховатися, на відміну від самих мешканців.  

«Ми не маємо права здаватися. Бо ми – українці, нація переможців та сильних, нескорених духом вільних людей. І ми обов’язково переможемо, - зазначає вона. 

Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також:

• Роздавав у храмі гуманітарку: на Херсонщині росіяни вбили 72-річного священника
• З нею загинула її ненароджена донька: на Херсонщині росіяни вбили вагітну жінку, яка рятувала рідних від повені
• Росіяни обстріляли евакуаційний човен з людьми біля Херсона: є багато загиблих та постраждалих. Фото