На захоплення вплинула мама: хлопець з Волині впікає солодощі з 11 років

Хлопець веде сторінку в інстраграмі, де публікує фото апетитної авторської здоби, - пише газета Полісся.

Готувати здобу (та не лише її) юнак почав, наслідуючи приклад найріднішої жінки, -  мами Марії, - хорошої господині та досвідченої кухарки.

- Найбільше вплинула на моє захоплення мама. Вона дуже багато допомагала і допомагає мені в цьому, пояснює, мотивує розвиватися.  Стимулом випробувати себе у такій справі, як не дивно, у моєму випадку стало звичайне бажання повторити побачене по телебаченню. Не зупинило навіть те, що на той час мав всього одинадцять років. Наслідок тих дитячих експериментів ви бачите: я той, хто є, та займаюся тим, до чого, направду, прикипів серцем, - розпочинає цікаву розповідь Дмитро Мосюк, сьогодні працівник ресторану грузинської кухні у Львові.

Спершу він дивував своїм захопленням однокласників і вчителів. Вечорами чаклував біля плити над черговими смаколиками, а вранці пригощав ними друзів, наставників, які ніяк не могли повірити, що це зроблене його руками, хвалили. Щораз тішив десертами рідних. Тепер армія шанувальників десертів від Дмитра збільшилася, як і схвальних відгуків. Наш земляк пече здобу також і на замовлення.

- Велика втіха дарувати людям радість, бачити їх емоції тієї миті, коли смакують щось приготоване тобою особисто. Буває, не розповідаю наперед, із якою начинкою випічка, щоб почути враження про смак, варіанти, які використав складники. У нашій родині солодке завше присутнє на столі. Мама любить вранці пити каву з макарунсом, тато з братами більше вподобали шоколадні торти. Не минають без моєї випічки спільні домашні застілля, чаювання, святкові події. Правда, зараз рідше, бо мешкаю та працюю далеко від дому, не завжди є змога приїхати. Але коли вдається, то обов’язково не відмовляю близьким у такому задоволенні. Щодо професійного спрямування, то маю ідею згодом, надіюсь вдасться, орендувати приміщення та робити домашню випічку для кафе, ресторанів, тощо. Ринок того потребує. Пробував себе в цьому на місцевому рівні, випікав на замовлення десерти краянам і бачу, що люди подібний продукт сприймають доволі гарно. Наразі я опановую не менш цікавий напрямок, пізнаю секрети грузинської кухні, полюбив її, пікантну гостроту грузинських страв і незрівнянний львівський колорит, відчуваю себе трішки львів’янином. Це новий досвід. Тим часом робота в ресторані додає впевненості у собі, - ділиться подробицями Дмитро.

Олександр ПРИЙМАК