«Наші батьки не вчать «домашку» і це змінює їхні стосунки з дітьми», – директор Ліцею Республіка Назар Михалюк

– У вашій школі відбулось дві великі зміни: змінили назву із ThinkGlobal на Ліцей Республіка та змінили локацію. Із чим це пов’язано?

– Ми були частиною загальноукраїнської мережі шкіл ThinkGlobal. Але цього літа ухвалили рішення про самостійний рух школи. Із початком війни мережа ThinkGlobal обрала напрям онлайн-навчання, а ми вирішили, що будемо продовжувати працювати оффлайн. Крім того, зрозуміли, що маємо власні цілі і готові робити власні цікаві проєкти. Тож вийшли з мережі і тепер працюємо як Ліцей Республіка.

Локацію змінили на рік раніше через те, що стало мало місця. Була ідея побудувати власне приміщення «з нуля», і вже майже вдарили по руках із забудовником. Нам називали приблизний термін будівництва – два роки. Але почали набір на новий навчальний рік і зрозуміли: з такою кількістю учнів два роки у нас немає. Тому почали шукати готову локацію і знайшли це місце. 

З одного боку, ми з центру міста переїхали у більш віддалений район, але з іншого боку – отримали багато плюсів. Велика територія, футбольне поле поруч, окремий величезний спортзал, сама школа з достатньою кількістю класних кімнат. Зрештою – навіть паркомісця, щоб батькам було зручно підвозити дітей.

А стосовно віддаленості від центру – це взагалі не проблема. Ми запровадили «шкільний автобус», який забирав і розвозив дітей. Щоправда, під час воєнного стану поки це призупинили. 

– Коли відкривали в Луцьку приватну школу, чи відразу батьки зрозуміли та оцінили цю ідею?

– Перший і другий рік процес ішов складно. Увесь цей час ми не стільки рекламували себе, як розказували загалом про приватну освіту. Що це не страшно. Що як мінімум – дитина отримає ті самі знання, а як максимум – багато додаткових речей, яких в державній школі немає. 

Приватна освіта була новою темою в Луцьку, тому нам довелося формувати думку, пояснювати. Дехто взагалі вважав: якщо я плачу гроші, то можу робити тут все, що завгодно. Тому на початках було складно.

Але наступні два роки вже була зовсім інша ситуація. Хтось повчився рік, хтось – два роки, і батьки почали ділитися своїми враженнями з друзями, зі знайомими і всі зрозуміли, що це дуже класно.

У перший рік роботи у нас було 27 учнів. А далі ми кількість дітей щороку подвоювали: на другий рік мали близько 60 учнів, на третій – біля 100 і зараз у нас 172 учні.

– А якими саме враженнями найчастіше діляться батьки?

– Кажуть, що тут комфортне середовище для навчання, що вчителі приділяють увагу кожній дитині. Також у нас дуже активно в школі працює психолог, дає консультації батькам із виховання, якщо є потреба. Батьки це цінують.

Також зауважують зручний графік. Вранці віддають дитину до школи і ввечері о 18:00 забирають. Дитина - в безпеці, під наглядом, домашнє завдання виконує, гуртки відвідує. Батьки забирають дитину і з задоволенням їдуть додому, де вже не будуть вчити в нервах уроки, а проведуть час з дитиною в задоволення.

Особливо часто чую це від батьків, які тільки переводять дітей з іншої школи: «Ви знаєте, я тепер менше уваги приділяю навчанню і в мене змінилися стосунки з дитиною». 

Бо як буває зазвичай? Дитина в школі, потім – на якісь гуртки ходить, десь гуляє, батьки на роботі. Приїжджають додому і починається: домашнє завдання, сльози, крики, спати лягають опівночі… Майже процитую батьків: «А зараз ми приходимо додому і просто гуляємо, просто дивимося кіно, просто відпочиваємо». Приємно, що наша робота дозволяє покращити стосунки батьків і дітей.

– Які зараз у вас є класи?

– Від «нульового» класу, це – так звана «прескул», до 10.

– Шкільна програма у приватній школі, мабуть, не може дуже відрізнятися від державної?

– В основі у нас та сама навчальна програма НУШ. Але через те, що діти у нас в школі перебувають довше і навчальний рік у нас – теж довший (з вересня по червень включно), ми маємо можливість доповнити цю програму власними авторськими курсами і додатковим навантаженням. У нас багато англійської мови, а з 3 класу є ще друга обов’язкова іноземна мова. У початковій школі є уроки фінансової грамотності і театру.

Театр в молодших класах виконує два важливих завдання. По-перше, дає можливість для самовираження, спробувати себе в якихось інших ролях. А друга історія – психологічна. Дитина вчиться контролювати емоції, виражати їх, усвідомлювати. Тому раніше уроки театру були факультативними, а зараз – обов’язково один урок на тиждень.

Маємо багато авторських курсів, завдання яких – поєднати теоретичні знання з їхньою практичною реалізацією. Ми звикли вважати, що стара радянська система давала хорошу теоретичну базу. Але кілька років тому Україна долучилася до світового рейтингу шкільних систем PISA, і результати показали, що ми у світі – нижче середнього. А за деякими показниками – фактично на дні. І основна проблема якраз у тому, що діти не розуміють, як використати отримані в школі знання на практиці.

– Розкажіть про якийсь приклад, як ви додаєте практику до теорії.

– Діти проходять певну тему, тоді готують на цю тему практичний проєкт, захищають його і потім ми їдемо на екскурсію. Наприклад, в початковій школі вивчали тему ферм: якими вони бувають, як виглядають. А тоді поїхали на сучасну ферму під Львовом, де вирощують листя салату. 

Дітям показали теплиці, як крапельним шляхом поливають пучки салату. Я і сам не знав, що в Україні таке є – сучасне, класне виробництво. Діти з тої екскурсії вийшли з оберемками салату, як з квітами, а після цього батьки розповідали, що діти почали їсти салат, хоча раніше і не дивилися в його бік.

Чи, наприклад, коли вивчали тему транспорту – їздили на автотранспортне підприємство, де дітям показували вантажівки, будову двигуна, а також – на екскурсію в Центр МВС, де вони могли спробувати себе на тренажері для здачі екзамену на водійське посвідчення.

Також наші діти були в суді. Або ж рамках екстремальних видів спорту минулого року їздили в Карпати і піднімалися на Говерлу. 

Тобто діти вивчають явище і їдуть подивитися, як це працює. Це дає хороше усвідомлення, для чого ти вчишся.

– Можна часто почути від батьків, що шкільна програма надто складна. Погоджуєтесь?

– Не можу сказати, що державна освіта погана в плані складної програми чи великого навантаження. Зміни, які зараз відбуваються – дуже класні, і напрямок руху освіти – дуже правильний. 

Але в державних школах є дуже велика проблема, яка тягне за собою багато інших. Це – кількість дітей в класах. 

Коли в класі – 30-35 дітей, дуже складно реалізувати ті самі принципи НУШу. Вчителю складно проводити урок, він не може кожному приділити увагу, викликати до дошки, поспілкуватися. І так виходить, що вчитель подає матеріал, на нього дивляться «розумні очі», він встигає лише задати додому завдання, під час якого дитина має закріпити і зрозуміти вивчене. І тут виникають проблеми. І в батьків з дітьми, і в дітей, які не можуть самостійно розібратися. У них щодня – 5-7 уроків, і з кожного треба зробити якесь завдання.

У нашому ліцеї кількість дітей в класах – до 15. І вчитель має змогу з кожним поспілкуватися. 

Основне завдання вчителя на уроці – дати розуміння свого предмету і не відбити бажання вчитися. Це найголовніше. Якщо дитину зацікавити, її насправді навчати не треба, вона сама все вивчить. Піде після уроку, погуглить, знайде, прийде і ще вчителю розкаже. І ми намагаємось саме так робити: викликати інтерес.

Не хочеться протиставляти і порівнювати нас з державною освітою. Вона не є поганою в Україні. Тому я притримуюсь думки, що ми просто інші. В державній школі напрямок змін правильний, але вони не настільки глибокі, і дуже повільно втілюються. Ми в цьому плані більш гнучкі.

– Хто ваші вчителі? Як їх вибираєте?

– Якось я проводив екскурсію батькам і вони теж спитали: «А хто ваші вчителі?». Пояснив, що наші вчителі – випускники педагогічних коледжів, вишів, стараємося брати з державних шкіл найкращих, пропонуємо цікавіші умови праці. І батьки мені відповідають: «То в вас ті самі вчителі, що і в державній школі?». Сміюсь, що поки немає вишів, які окремо готують вчителів в приватну школу і окремо - в державну. 

Але ми їм створюємо інше середовище, інші умови. Постійно навчаємо вчителів, даємо різні курси, мотивуємо на самонавчання. Таким чином отримуємо якісних педагогів, які дають якісне навчання.

У нас великий акцент на англійську мову в школі, тому ми вчителям-предметникам проводимо тренінги, як використовувати англійську на їхніх уроках: хімії, біології, географії. Вчителі англійської мови протягом року теж постійно підвищують свої знання. Ми запартнерились із Cambridge School, працюємо за кембриджською літературою і готуємо працівників за їхніми методиками. 

– Часто вважається, що результати ЗНО учнів та їхня участь в різних олімпіадах - показник успішності школи. Погоджуєтесь із такими рейтингом?

– Рейтинг шкіл за ЗНО - не зовсім коректний, бо не відображає повноти знань і компетенцій дитини. Але це єдиний чисельний показник, який поки придумали, щоб хоч якось оцінити рівень знань дітей в школі. 

Не треба забувати, що діти є різні, і не всіх можна оцінити лише за рівнем знань з англійської, української та математики. А можливо хтось пише вірші чи пісні, чудово грає на музичних інструментах? У нас в школі є такі учні. Як цей момент оцінити? ЗНО це не враховує.

Звернув увагу, що з кожним роком до нас приходить все менше і менше батьків, яких цікавить оцінка як результат навчання. Їх більше цікавить компетентність дітей, відносини, психологічний стан дитини, комфорт перебування у школі, усвідомлення, хто ти, для чого ти вчишся, ким хочеш бути. І це дуже класно, що батьки перестають робити акцент на оцінках.

А стосовно олімпіад, то ми цього року вперше пішли на міські олімпіади. Небагато дітей, бо ми не заставляли, а тільки запитали, хто хоче. Діти показали гарний результат, є призові місця. Це теж дуже класний фідбек, адже це – незалежна оцінка знань наших дітей.

– А що ви вважаєте справжнім показником ефективності Ліцею Республіка?

– Два роки тому я проходив навчання в школі для освітніх управлінців при Києво-Могилянській академії. Це дуже класна програма, де навчаються директори державних і приватних шкіл і представники органів влади з цієї сфери. І ми на цьому навчанні обговорювали важливу тему: хто наш клієнт? 

Ми багато дискутували, для кого ж надаємо освітню послугу. Для дитини, яка йде в 1 клас? Чи для батьків цієї дитини? Чи для випускника, який закінчив школу і вибирає професію? В рамках цієї дискусії ми дійшли такої думки, що ми все це робимо для дитини майбутнього. Для нинішнього першокласника, але в його майбутні 35-40 років, коли він підросте і буде мати хороші життєві цінності, гарну професію, достойний рівень життя, буде достойним громадянином своєї держави і буде розвивати середовище, в якому живе. І ми зараз повинні працювати саме на такого громадянина, якому колись буде 35-40 років. 

Тому якість своєї роботи ми будемо оцінювати не за результатами ЗНО – це буде проміжний етап. А в першу чергу – за тим, як нашим учням вдасться реалізувати себе в житті.

– Непросто, мабуть, працювати на майбутнє, якого не знаєш.

– Світ дуже змінюється. Першокласник, який колись закінчить школу і піде в світ професій, не вибиратиме з більшості професій, які є зараз. Бо на той час їх вже не буде. Будуть інші. А в школах часто готують до тих професій, які вже вимерли. 

Немає правильно рецепту, що з цим робити, але ми стараємося підгадати, де дитина в майбутньому може реалізуватись.

Як тільки заговорили про відкриття ChatGPT в Україні, ми відразу почали обговорення з вчителями, як можна використовувати в навчанні штучний інтелект. Бо це – майбутнє, в якому будуть жити діти, і неправильно його заперечувати чи робити вигляд, що цього немає.

– Як думаєте: може «двієчник», який не має хорошої освіти, досягти успіху?

– Однозначно, може, але йому буде набагато складніше це зробити. 

Школа – так само, як і університет, дають базові життєві принципи і коло друзів, у яких ці принципи схожі. Таке спілкування дає обмін ідеями, якісні соціальні зв’язки. Саме в цьому суть найкращих шкіл світу. Не тільки в навчанні, хоча воно теж важливе, але в першу чергу – в середовищі. Це сукупність класних, креативних людей, які доповнюють одне одного і разом розвиваються. 

– У вас на сайті пише, що батькам, так само як і дітям, потрібно пройти співбесіду з директором. Чи означає це, що ви приймаєте не всіх бажаючих?

– Так. Бо ми маємо певні філософські цінності, і батькам вони повинні відгукуватись. Тому нам важливо розуміти їхню мотивацію і чи сходимось ми у цінностях.

Дехто з батьків хоче, щоб було ще більше демократії. Часте запитання: для чого ми забираємо у дітей телефони. А для чого вони їм на навчанні? У нас закрита територія школи і є система відеоспостереження, батьки в будь-який момент можуть зайти в додаток і глянути, що відбувається в школі.

А деякі батьки навпаки – хочуть, щоб було жорсткіше. Хочуть максимальної академічності та строгості. Але ми не про це. Ми – про контрольовану демократію. Ми даємо дітям поле для маневру, для прийняття власних рішень, але показуємо їм і відповідальність за їхні рішення.

У нас розвинуте учнівське самоврядування, діти приймають багато рішень самі. У нас є система мотивації, як ми заохочуємо дітей до навчання. І батьки повинні ці речі розділяти.

Нам важливо, щоб батьки усвідомлювали, чому сюди йдуть. Бо до нас в першу чергу - не за оцінками. До нас - за розвитком сформованої особистості, яка вміє самонавчатися, використовувати отримані знання і буде чітко знати на виході із школи, ким хоче стати в цьому житті і які життєві принципи має.

 

 

Текст: Людмила Яворська Фото: Ігор Диня