«Найстрашніше: це не вибухи, а коли маленькі діти грають у війну»: шлях 28-річного фельдшера з Волині до передової Донеччини

З грудня 2022 року Богдан служить там, де медик більше, ніж професія, адже його робота: це витримка, професіоналізм і глибоке співчуття до людського болю, пишуть у фейсбуці Головного управління ДСНС України у Волинській області.

Шлях у медицину був не випадковістю, а продовженням сімейної історії. Батько, фельдшер із понад 30-річним стажем, мріяв, аби син став лікарем. Але серце Богдана обрало інший напрямок, бути поруч з людьми тоді, коли болить, коли страшно, коли потрібна допомога.

Кар’єрну стежку Богдан розпочав з посади брата медичного у Луцькій районній лікарні, а нині очолює відділення, де під його керівництвом фельдшери й водії. Організація ротацій, медичне забезпечення, навчання особового складу, контроль за станом здоров’я рятувальників: це його щоденні обов'язки, які потребують чіткості, відповідальності й витримки.

Особливе місце в пам’яті Богдана займає ротація в Донецькій області на початку 2024 року. Там, серед вибухів, вогню і постійного ризику, він працював із піротехнічними підрозділами, які розчищали територію, щоб не допустити поширення лісової пожежі.

Від світанку до заходу — на ногах. Шум, рев техніки, надання медичної допомоги місцевому населенню. У найкритичніші моменти фельдшер єдиний медик на багато кілометрів навколо і його головне завдання, за потреби, врятувати людське життя. Саме в таких умовах гартується не лише професійність, а й характер.

«Найстрашніше: це не вибухи, а коли маленькі діти грають у війну, хлопчаки будують «блокпости» з понівечених уламків. У Херсонській області діти, побачивши нас, гукають: «Слава Україні!», ми відповідаємо «Героям слава!», пригощаємо їх цукерками, в горлі стискається... і їдемо далі. Бо це не ті ігри, у які вони мали б грати. У розбомбленому селі живе сім’я з п’ятьма маленькими дітьми, які не мають куди тікати. Це — найболючіше», — говорить Богдан.

Страх, зізнається, приходить пізніше. У момент небезпеки — холодна голова, чіткі дії за протоколом. Саме тому постійно навчається: проходить тренінги, співпрацює з міжнародними інструкторами, вивчає парамедицину, нині склав іспити до магістратури. Його знання, це взаємодія класичної та тактичної медицини, адаптованої до реалій війни. Він працює з саперами, водолазами, піротехніками і готовий діяти там, де лікарів поруч немає.

Богдан народився і виріс у селі Воютин на Волині. Тут минуло його дитинство: риболовля з батьком, волейбол, перші уроки відповідальності. Після служби він повертається додому, де на нього завжди чекає дружина. Саме в спілкуванні з нею він черпає сили, щоб знову і знову повертатися до виконання свого обов’язку. Вона, його точка опори, як у житті, так і в професії.

У переддень професійного свята Богдан Сасюк зичить своїм колегам мирної служби, міцного здоров’я, не зупинятись у навчанні, вдосконалюватись і завжди залишатися людьми. Бо саме людяність — основа всього.

Читайте також:

• «Я не «відкосив» і не втік»: історія лікаря з Волині, який два роки рятував життя під обстрілами
• «Я мусив це зробити»: як дільничний офіцер із Волині став бійцем на передовій
• У Луцьку нагородили рятувальників, які врятували трьох дітей на Стиру