«Я не «відкосив» і не втік»: історія лікаря з Волині, який два роки рятував життя під обстрілами

Нині Олександр знову у білому халаті — працює в лікарні у Ківерцях, виховує чотирьох дітей і каже, що, якщо буде потреба, знову стане до лав захисників, йдеться в сюжеті Суспільного.

«Потрібно приймати ті виклики, які нам дає життя»

З 2022 року по 2024 рік Олександр Ващук служив у Збройних Сил України. Спочатку волинянин був начальником медичного пункту в 72 окремій механізованій бригаді, де організовував евакуацію військовослужбовців під Бахмутом. Потім, каже, перевівся і працював хірургом у військовому шпиталі.

"Я не "відкосив", не втік. В мене росте два сини і я показав їм приклад, що в житті не треба нічого боятися. Потрібно приймати ті виклики, які нам дає життя. Щоб бачити, як ростуть твої діти, ти маєш виживати й знаходити в собі силу та мотивацію", — говорить Олександр Ващук.

Працювати на війні медиком, зізнається, справа не з легких. Доводилося бійцям ставити діагноз та лікувати під обстрілами за відсутності світла та води.

"В окопах складніше працювати. Але коли хлопці знають, що в них за спиною стоїть кваліфікований лікар, який врятує їм життя, думаю, в них мотивація більша, — каже волинянин. — Багато моїх однокурсників працює за кордоном. Але я люблю свій край, свій дім, своїх батьків".

"Хочеться дитину обійняти, а ти не можеш"

У Олександра Ващука — четверо дітей. Старшому сину — 13 років, меншому буде 5, і двоє доньок-двійнят — їм 10 місяців. Дружина — теж лікарка, познайомився з нею в інституті під час навчання.

"Найскладніше на війні — перший раз поїхати з дому. Коли про рідних думаєш, тоді такі моменти маленької слабкості. Хочеться дитину обійняти, а ти не можеш. Бо відстань між вами. На війні не завжди можна за собою доглянути і я відпустив бороду. І дитина мене перестала впізнавати», — зізнається медик.

Олександр Ващук повернувся з фронту додому і нині працює лікарем ультразвукової діагностики та урологом у лікарні Святого Пантелеймона Ківерцівської міськради. Додає: як діти підростуть та буде потреба, готовий повернутися на фронт

Читайте також:

• «Сестра ховала мій паспорт, щоб не пішов воювати»: історія мінометника Романа з Волині
• «Найважче під час лікування - відпроситися до побратимів», - боєць волинської бригади