Врятував не одне життя: Герою з Волині навіки 22

Спогадами про Героя поділились на сайті Код пам'яті Горохівської міської ради.

Народився 18 липня 2002 року в селі Лемешів Горохівського району Волинської області.

Батько, Кравчук Сергій Євгенович, 24 квітня 1974 року народження. За професією тракторист. Був місцевим фермером. Мав 20 гектарів землі, яку обробляв різною сільськогосподарською технікою. Також зі своїми синами розводив рибу у місцевому ставку с. Піванче, яку продавав місцевим жителям та на ринку м. Горохова.

Мама, Кравчук Галина Василівна, 27 грудня 1980 року народження. За професією бухгалтер. Після закінчення Горохівського технікуму, протягом двох років працювала бухгалтером в колгоспі села Рачин. Пізніше продавцем в магазині, а потім пішла в декретну відпустку. В 2002 році народився Назар. З 2006 року працювала бухгалтером у Кравчука Сергія Євгеновича. Знову пішла в декрет. Дмитро народився в 2008 році, а в 2011 році – дочка Настя. Разом з чоловіком працювали на полях, вели домашнє господарство.

Брат, Кравчук Дмитро Сергійович, 23 січня 2008 року народження, навчається в Луцькому вищому професійному училищі будівництва та архітектури.  

Сестра, Кравчук Анастасія Сергіївна, 13 березня 2011 року народження, навчається у 8-му класі Пірванченської гімназії Горохівської міської ради Луцького району Волинської області.

«У дитинстві він любив читати книжки, писати, грати у футбол. Допомагав мамі доглядати маленьку Настю, яку в дитинстві називав Настюня. А на Діму казав: «Дімон-Покемон», а коли хотів, щоб брат щось зробив, казав «Дімочка»», – пригадує мама. З Дмитром та Настею грали в різні ігри. Дружив з Сікорським Михайлом, Симчуком Тарасом, Яскевичем Миколою, Смірновою Надією, Вавринюк Діаною, Майструк Вікторією. З ними зустрічав Новий рік, дні народження. Почувши, ще навчаючись у школі, що Микола  служить в Національній гвардії України, вирішив, що далі піде навчатися військовій справі. Вільний час проводив за комп’ютером. Випасав корови, збирав картоплю,  працював на полі, розвозив корм рибам та робив різну роботу по господарству,  допомагаючи мамі й татові.

1 вересня 2008 року Назар пішов у 1-й клас до загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Пірванче. Першою вчителькою була Валентина Василівна Свідерська. Він любив ходити до школи, навчатися. Цікавився про що говорили на батьківських зборах, що казали про нього. Одного разу вчителька української мови Людмила Михайлівна сказала, що Назар склав речення «За вікном бігають нерозумні діти.», пригадує мама.

Навчався добре, був активний, брав участь у шкільних олімпіадах з математики, різних конкурсах, грав теніс. Був нагороджений  грамотою за зайняте ІІ місце з настільного тенісу  сільським головою Л. О. Гандзюком.

Мама пригадує, що одного разу Назар мав їхати на олімпіаду з правознавства і почув, що помер директор загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Боровський Андрій Олександрович. Він прийшов додому і сильно плакав, тому що дуже любив вчителя.

Після закінчення школи в 2017 році вступив у Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів правознавчого ліцею з посиленою фізичною підготовкою Луцької міської ради Волинської області. Був активним ліцеїстом. Брав участь в олімпіадах, турнірах, конкурсах. Грав у футбол, теніс. Мав грамоти та подяки. Вивчав право. На вихідні приїжджав додому, одягнений у військову форму, тому що любив її.

13 жовтня 2017 року відбулася посвята у ліцеїсти «Луцького навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів правознавчого ліцею з посиленою фізичною підготовкою»,  на яку їздила вся сім’я: Сергій, Галина, Дмитро та маленька Настя. На зборах, які відбувалися в ліцеї, мама завжди чула хороші слова про свого сина. Протягом навчання в ліцеї Назар одержав позивний «КРАВА», який залишився з ним до кінця. На останній дзвінок їздив тато. Кравчук Назар закінчив ліцей в 2019 році. Випускний бал у них був дуже гарний. Має віньєтку з 32 ліцеїстами.

Після закінчення ліцею вступив у Національний університет «Львівська політехніка» спеціалізація «Правознавство». Жив на квартирі, приїжджав на вихідні дуже рідко. Коли Назарові виповнилось 18 років, він вступає до Національної гвардії України, підписавши контракт.

 У 2020 році в м. Золочеві у військовій частині Назар проходить навчання та підготовку. Рідні відвідують його там. Військовослужбовець був відправлений з частини на території Донецької та Луганської області брати участь у виконанні Антитерористичної операції. Одержав Подяку командира угрупування Національної гвардії України від ОТУ «Схід» за старанність, професіоналізм, сумлінне виконання службових (бойових) завдань в районі проведення операції Об’єднаних сил з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької області та з нагоди 7-ї річниці Дня Національної гвардії України.

Також проходив навчання на Київщині та Закарпатті. Зі Львова їздив у м. Винники, в цій частині він здавав екзамени з англійської мови. Назар мав бути викладачем з військової підготовки.

Молодший сержант Кравчук Назар Сергійович отримав Подяку «За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків та з нагоди підбиття підсумків службово-бойової діяльності» 21.01.2022 рік.

Назар мав військове звання молодший-лейтенант. Служив у  військовій частині/підрозділ: ВЧ 3073 Окремий загін спеціального призначення «Омега» на посаді: офіцер зі зв’язку.

Спогади про Назара

Однокласниця, Анастасія Євтушик, згадуючи Назара, сказала: «Знову молоде життя забирає війна…Гине цвіт нації… Поховали героїчно загиблого воїна, мого однокласника, друга – Назара Кравчука, з яким мене пов’язують 9 років навчання  в Пірванченській школі. Народилися ми в один день, місяць та рік. Однокласники поважали його за вірність та щирість. Він цінував дружбу, завжди дотримував слова. Був дуже спортивним, добре грав у футбол і волейбол. Брав участь у різних шкільних заходах, змаганнях. Ми разом втікали з уроків, разом проводили шкільні вечори. Так, були моменти, коли виникали  в нас і дитячі непорозуміння. Сварились, але й мирились завжди. Він був такою світлою людиною, яких дуже мало. Після закінчення школи, кожен пішов своєю дорогою. Юнак обрав  нелегкий шлях у своєму житті та пішов на захист України, сім’ї та своєї родини, хоч і був такий молодий… Назар не злякався свого рішення. На жаль, його життя було зовсім коротке, але Герої не вмирають і я буду пам’ятати Тебе, як друга, однокласника та Героя, Захисника України!»

Перша вчителька Свідерська Валентина Василівна згадує про полеглого дорогого учня Кравчука Назара: «Мені щоразу болить, коли я чую гірку звістку про загибель воїнів. У прекрасну пору золотої осені Небеса забрали найкращий цвіт української нації, захищаючи Україну від російських загарбників, загинув мій учень Кравчук Назар. Назар запам’ятався мені хлопчиком з допитливими оченятами, який сидів за другою партою з посмішкою на обличчі! Він був розумним, скромним, спокійним, вихованим учнем, завжди готовим прийти на допомогу. Назар брав на себе відповідальність. Він ніколи не боявся правди. Завжди відповідав за свої слова. Назарко був дуже чутливим, проймався усім, вмів співпереживати та підтримати. Ми всі його любили. Так мало він прожив, проте багато встиг: встиг стати Героєм, який завжди з нами тут на Землі. Він не загинув, лише тихенько-тихенько спить….. Наш Ангел-охоронець.

Замало слів, щоб передати смуток та біль, який чорним крилом торкнувся своєї сім’ї, шкільної родини, односельчан, людей, котрі його знали, цінували та поважали.

Війна забирає на Небо кращих своїх синів, а ми тут на Землі будемо пам’ятати їх подвиг. Вічна слава і світла пам’ять нашому дорогому учневі, нашому Герою Кравчуку Назарію!»

Вчителька української мови та літератури Бондар Людмила Михайлівна сказала: «Назар був нашим учнем – добрим, старанним, наполегливим. Легко і швидко засвоював новий матеріал, завжди активний на уроках, прагнув в усьому бути першим.

Йому, напевне, більше подобалися уроки історії, правознавства, географії, літератури… Любив  читати художні твори, захоплювався героями історичної прози.

Аналізуючи прочитаний твір, висловлював власні думки та переконання . Щирою радістю сяяли його очі, коли отримував високий бал за роботу на уроці.

А найбільше любив Назар свою родину й Україну. Ріс справжнім патріотом і рішучим, фізично загартованим, непримиренним до несправедливості, до насильства, готовим у будь-яку хвилину  стати на захист рідної землі. Тому й, мабуть, вибрав професію військового, захисника своєї держави. На жаль, жорстока, кривава війна забрала молоде життя нашого Назара, мужнього воїна-патрвота. Та пам’ять про нього вічна!»

Людмила Михайлівна в пам’ять про Назара написала вірш.

Йому б ще жити й жити

І захищати нас.

Йому б дітей ростити

У мирний, добрий час.

Та його плани й мрії

Закреслила війна…

Не стало в неньки сина,

В душі печаль й журба.

Назар поліг Героєм

За рідний свій народ,

За нашу Україну

Загинув патріот.

Герої не вмирають,

Вони – на небесах,

Як вічна, світла пам’ять

Живуть в людських серцях!

Вихователька Луцького навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів правознавчого ліцею з посиленою фізичною підготовкою Тетяна Леонідівна Герлинська говорить: «На стінах нашого ліцею вже 5 меморіальних дошок, а треба більше… Не витримують ці стіни стільки болю, горя, пам’яті… Вони будувалися для радості, навчання і пізнання, а стають стелою скорботи і шани, тому дуже боляче.

От і учень мій, Назар Кравчук, прийшов до нас, щоб втілити свою мрію і стати правоохоронцем. Завжди усміхнений і позитивно налаштований наполегливо йшов до своєї мети. Завжди перший закінчував виконувати домашнє завдання і на запитання відповідав так, що заслухатися міг весь клас. Особливо любив історію (параграф переповідав так, ніби розказував якийсь фільм), старанно вивчав правознавство, бо казав: «Закони треба знати…»

Йому дуже личила форма: завжди підтягнутий, та охайний. Однокласники його любили і поважали, бо завжди готовий був допомагати будь в чому. Минулого літа ми планували зустрітися, але саме тоді прийшла страшна звістка, про те, що загинув тато Назара, так і не судилося побачитися…

Вічна пам’ять Назару, його татові та усім захисникам,  які боронили нашу землю. Честь і Шана!»

Побратим «Цезар» пригадує: «Назар, позивний «Крава», був моїм близьким другом-побратимом, з яким я особисто пройшов великий шлях у підрозділі. Завжди, коли разом вирушали  на завдання, я мав більше впевненості, тому, що я знав підготовку Назара і його навики, що він ніколи не підведе і буде професіоналом своєї справи. Були різні ситуації і побутові і робочі, але завжди було легко їх вирішувати. З Назаром знаходили компроміси. Він був виконавчою людиною на яку можна було розраховувати. Яке завдання йому не поставиш він його виконає, що його не попросиш допомогти завжди допоможе. Він був дуже-дуже добрим і приємним побратимом. Було багато життєвих хороших моментів, поганих ні одного не було.

Друже, Назаре, брате, побратиме «Краво»!

Ти був найкращим у всьому. Завжди позитивний, веселий, професіонал своєї справи, розвивався і постійно вчився, допомагав, підказував, підтримував. Ми були дуже близькі. Ми були сім’єю. У нас однакові погляди на життя. Ти наш брат, який був завжди поруч. Брат не по крові, а по життю, роботі, виконанню бойових наказів. Ми завжди були впевнені, коли ішли на завдання, що Крава нас веде, що він нас прикриє і помітить противника, де б той не був, що попередить нас завчасно, а якщо буде потрібно – сам прийде на допомогу.

Дякуємо тобі, що був завжди поруч у тяжкі моменти. Дякуємо твоїй сім’ї за такого сина, який, втративши батька на війні, не здався і далі рухався вперед, захищав свою країну від ворога. Ти з честю виконав своє останнє завдання. Не відступив, тримався до останнього. Оберігай тепер нас з небес, як ти це і робив, коли був поруч. Ти був профі. Ти ним і залишився. Ми зробимо все, щоб твоя смерть не була марною. Ти завжди з нами. Чксть!»

Наречена Тетяна згадує: «З Назаром нас познайомили спільні друзі. Спершу ми спілкувалися небагато, але коли він поїхав в АТО, все змінилося — ми почали частіше писати одне одному, телефонувати, підтримувати. І з цієї відстані виросло щось справжнє — щось більше, ніж просто дружба. Коли Назар повернувся, ми зустрілися знову — і невдовзі він запропонував мені почати стосунки. Сказати «так» такій світлій людині стало одним із найкращих рішень у моєму житті. А найкращим було «так» — те, яке я вимовила в той чарівний вечір, коли він зробив мені пропозицію.

Його пропозиція одружитися була для мене справжньою казкою. Він спонтанно купив каблучку, але кожну деталь вечора продумав до дрібниць. Ми мали їхати у відпустку, і саме там, він організував романтичну вечерю: ресторан, свічки, шампанське… І от — він на одному коліні, з поглядом, сповненим любові: «Ти вийдеш за мене?» І я, звичайно ж, відповіла — «так».

Назар, або як я ніжно його називала — «Булочка», неймовірно любив життя. Ніхто й ніколи не міг уявити, що з ним може трапитись таке лихо. Його серце було сповнене світла, і кожен, хто знав його бодай трохи, відчував цю силу.

Він обожнював свою справу і не уявляв життя без неї. Його відданість побратимам була безмежною — він завжди дбав про них, думав про кожного і був готовий йти з ними до самого кінця. Допомагати іншим — було його покликанням. Він не просто це робив, а жив цим. Його серце завжди знаходило місце для чужого болю, і він завжди був першим, хто простягав руку допомоги.

На людях Назар здавався серйозним, зібраним і навіть суворим чоловіком, але поруч зі мною він був зовсім іншим — ніжним, турботливим, щирим… таким, якого знала лише я.

Назар залишив глибокий слід у моєму серці і серцях багатьох. Його усмішка, голос, погляд — усе це назавжди залишиться зі мною. Він був справжнім героєм не тільки на полі бою, а й у щоденних дрібницях, у любові, у доброті, у силі духу.

І хоч його більше немає поруч, я знаю — він завжди зі мною. У пам’яті, в серці, в кожному кроці. В перші дні повномасштабної війни був старший машини, яка доставляла боєприпаси та пальне з м. Вінниці до м. Львова та м. Золочева.

В кінці 2022 року Назар перевівся у військову частину в м. Винники.

Військовослужбовець стояв на заправці, аеропорті. Відправляли на Схід в різні місця. Був в Запоріжжі,  Краматорську, Дніпрі. Влітку 2023 року були на ротації в Закарпатті.

Між виїздами в нього багато було навчань, тренувань. Мав посвідчення №0053 про проходження базового рівня підготовки військовослужбовців окремих штурмових загонів спеціального призначення Національної гвардії України відповідно до наказу НЦ від 28.11.2023 р. №687. Навчався на оператора БПЛА, отримав сертифікат №202201064, який підтвердив те, що він пройшов навчальний курс тривалістю 32 академічні години, рівень складності «Професійний».

У період з 17.01.2024 по 27.02.2024 проходив підготовку за освітньою програмою «Фахівець радіозв’язку» в Навчальному центрі імені Василя Вишиваного Національної гвардії України. Опанував предмети навчання: спеціальна підготовка, фізична підготовка, електромонтажні роботи, підготовка по зв’язку, військово-медична підготовка та безпека життєдіяльності. Отримав посвідчення №421, затверджене Наказом начальника Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України від 27.02.2024 року №104.

Мав грамоту «За зайняте ІІІ місце у змаганнях з настільного тенісу серед курсантів Навчального центру Національної гвардії України імені Василя Вишиваного» 28.01.2024 року.

Його підрозділ виконував важливе завдання протягом двох місяців.  Президент України у своїй промові відзначив спецпідрозділ «Омега» 4-го окремого загону спецпризначення.

2 липня 2024 року Назару повідомили про те, що батько Кравчук Сергій Євгенович, виконуючи бойове завдання біля Водяного Донецької області, під час артилерійського обстрілу позицій отримав поранення, несумісне з життям. Після похорону всі рідні вмовляли Назара залишити військову службу, але той пішов слідом за батьком, залишившись вірним служити Батьківщині до кінця. Той самий патріотизм і мужність, які надихали його батька, Назар проніс у своєму серці й передав їх своїм побратимам на фронті.

3 листопада 2024 року молодший лейтенант Кравчук Назар виконував бойові завдання щодо проведення аеророзвідки передових позицій ворога на околицях населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області. Близько 06:00 ворог наніс артилерійський удар по позиціях, де перебував молодший лейтенант Кравчук Н. С., в результаті чого спецпризначенець та ще один його побратим отримали осколкові поранення. Молодший лейтенант Кравчук Н. С. запросив евакуацію та намагався як тільки міг зупинити масовану кровотечу товариша та себе.

Стабілізувавши стан, знайшов невелике укриття на місцевості та чекав на порятунок. Ворожа артилерія щільно накривала позиції та не давала змоги провести евакуацію.

Черговий артилерійський снаряд завдав повторних поранень молодшому лейтенанту Кравчуку Назарію Сергійовичу, в результаті чого він отримав поранення, не сумісні із життям та загинув на полі бою як справжній Герой. Побратим, який мав також численні поранення залишився живим.

Назар врятував не одне життя. Виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку, його побратим Михайло отримав поранення. Назар закрив рану рукою та виніс побратима на руках з незнайомої їм місцевості. Вони не могли викликати евакуацію, бо не працювали рації.  

20 серпня 2024 року був нагороджений медаллю «За звитягу».

3 листопада 2024 року Назара нагородили іменним пістолетом. А після виконання бойового завдання, йому було присвоєно звання «Молодшого лейтенанта» (посмертно).

Страшну звістку про загибель молодшого сержанта Кравчука Назара Сергійовича повідомили 5 листопада 2024 року. Гіркота від втрати, біль, який пронизує, до якого не можна звикнути. Мама, рідні, односельчани не могли повірити, бо 2 липня 2024 року вони поховали чоловіка, батька, сина, брата Кравчука Сергія Євгеновича, якого також не стало на війні під час артилерійського обстрілу позицій біля Водяного Донецької області.

А тепер війна забрала сина, брата, внука, племінника – Кравчука Назара Сергійовича. Розривається серце від болю. Не висихають сльози рідних…

7 листопада 2024 року в сонячну погоду вся Горохівська громада та рідні: мама, брати, сестри та наречена стояли біля Символічного Хреста-пам’ятника «Борцям за волю та незалежність України», де чекали на приїзд Національної гвардії, які везли тіло Назара Сергійовича. Чути сирени поліції. Всі встали на коліна, а сльози текли несамовитою рікою. Не віриться, що це Назар, молодий, мужній, красивий хлопець… Хрещені батьки тримали коровай, перев’язаний жовто-блакитною стрічкою. Більше тисячі людей прийшли вшанувати пам’ять Назара і розділити біль втрати з рідними.

Під звуки оркестру тіло загиблого воїна попрямувало до рідного села Пірванче. Односельчани живим коридором шани, ридаючи, зустріли Кравчука Назара Сергійовича і провели до рідної домівки.

Рідні до останьої миті надіялись, що у труні знаходиться не їхній Назар, що він ще живий… Коли відкрили труну, у домовині лежав їхній син. Крик та плач стояв несамовитий, а рідні пригорталися та цілували бездиханне тіло. Побратими, односельчани, однокласники, одногрупники, друзі, знайомі, вчителі, викладачі, куми – усі прийшли, щоб вшанувати свого Героя. Його відданість своїй країні, щирість і готовність до самопожертви назавжди залишаться в нашій пам’яті.

8 листопада 2024 року молоді юнаки з десятками жовто-блакитних прапорів, дівчата з букетами квітів, оркестр Національної гвардії України йшли попереду спецпризначенців спецпідрозділу «Омега», які від рідного дому до місцевого храму Покрови Пресвятої Богородиці несли Назара на руках. А сотні людей йшли за ним. Відспівали його шість священників.

Попрощалися з Назаром усі, хто прийшов віддати останню шану воїнові. Після прощання спецпризначенці накрили труну віком, покритим Державним Прапором України.

Труну з  тілом Назара винесли з місцевого храму до кладовища під звуки траурного маршу військового оркестру. Кілька десятків військовослужбовців спецпризначення спецпідрозділу «Омега» вишикувалися фронтом до могили, яка знаходилась поряд з його батьком Сергієм. Салютна команда салютувала трьома залпами холостих патронів. З першим залпом салюту барабанщики та сурмачі виконували сигнал для віддання військових почестей «Шана». Військові побратими, склавши Державний Прапор України, віддали його керівнику почти. Той, підійшовши до мами, вручив Державний Прапор України зі словами: «Від імені Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України – прошу прийняти цей прапор як символ держави, якій вірно і до кінця служив Ваш син».

Під виконання гімну оркестром Національної гвардії України, труну з тілом Кравчука Назара Сергійовича було опущено в могилу, де навіки він буде поряд зі своїм батьком Кравчуком Сергієм Євгеновичем.

Читайте також:

• За два дні до загибелі востаннє розмовляв з рідними: Герою з Волині навіки 44
• Був єдиним сином: молодому воїну з Луцька просять посмертно присвоїти державну нагороду
• «Коли не залишалося нічого, крім віри в побратимів», — комбат з Волині два роки боронив Авдіївку та вижив після удару «Іскандера