Не полишайте нас більше: волинські бійці про власні переживання після повернення Херсону

Волинський адвокат Василь Нагорний запитав у бійців про те, що вони відчувають, увійшовши у Херсон. На це хлопців відповіли, що «відчуття у них змішалися, як різні сорти перцю: кольори різні, але всі гріють або аж обпікають душу щастям, страхом, гордістю, смутком, надією...»

Про це Нагорний написав у дописі на своїй сторінці в фейсбуці.

Далі подаємо текст допису без змін:

Щастя! І попри втому якийсь неймовірний прилив сил, що межує з диким азартом перемоги. Хотілося йти, пливти, повзти, але скоріше вперед і вперед, щоб гнати далі здичавілу зграю. Трішки є ноток розчарування. Не раз уявляв, як буду «горлянки їм гризти» саме в Херсоні, а вони піджали хвости і втекли…
Страх. Страх від передчуття наслідків панування цієї зграї… страх побачити братські могили і катівні… Страх за побратимів, які ще поки не знають де їхні рідні, знайомі з Херсону.
Гордість. Херсонці казали, що мають честь потиснути нам руку чи обійняти, а я навпаки, мав честь обійняти тих, хто тут витримав орду, хто вірив і чекав, хто чинив спротив в думках чи діями, хто розклеював листівки чи стрічки, хто партизанив і передавав нам дані, хто зберіг наші прапори, хто відмовлявся співпрацювати з окупантом, і лишався без засобів для існування чи проходив тортури. Це дуже мужні Люди!
Смуток. Багато моїх побратимів мріяли відчути смак свіжого херсонського помідора чи кавуна… не всі дійшли… Я всіх згадав тут, в Херсоні. Вічна слава Побратимам, бо, в першу чергу це перемога тих, хто загинув...
Надія. Я не забуду сивину локонів молодої дівчини, яка обняла мене і прошепотіла: «не полишайте нас більше». Заглянула мені в очі, приклала пальця до моїх губ і долала: «тихо, не кажи, знаю, не залишите!» Я навіть не встиг спитати як її звати, але подумки чомусь назвав її Надія. Саме надія їм допомогла все це витримати. Я не знаю, що довелося пережити цій дівчині, але Вона і є Херсон. Втомлена, виснажена, але горда, нескорена і щаслива!