«Ніколи не думав, що буду радіти трупам ворогів»: волинський лісівник розповів, як захищає Україну на фронті

Молодший брат Назар працює помічником лісничого. Про це повідомили на сторінці Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства у фейсбуці.

У військкомат пішли з татом одразу 24 лютого. Але тата не взяли через поранення, яке отримав ще в 2017 році.  

«Зараз я вдома. Ненадовго. Подарунок мамі зробив на день народження. Але треба повертатися - хлопцям небхідна допомога. Ми ж уже з досвідом, знаємо краще, що і як. Це дає більше шансів на життя», - Ігор розповідає це все спокійно. Як і говорить про вибухи, виконані завдання, страхи, ризики. Загалом про війну. 

«Мені зараз вдома незвично. Тихо дуже. Не віриться, що можна спокійно полежати, посидіти - і нічого не загрожує», - розповідає воїн. 

Після 24 лютого Ігора відправили на навчання. За кілька днів вже перекинули до кордону ближче до передових позицій, згодом - на Херсонщину, Миколаївщину. Тоді на Донбас. Краматорськ, Слов’янськ, у напрямку Бахмута. 

«Які пригадую ситуації? За Харковом було. Там у селах постійно ворожі дрони літали, ракети. Бувало, вистежать нас. Якось гранату скинули з дрона на мене. Але ж минулося все. Ніколи не думав, що буду радіти трупам ворогів. Це і страшно. Але…От ситуація. Ідеш звільненим селом, а там місцеві сидять, діти на велосипедах катаються, поряд трупи кацапні лежать без голови», - каже захисник. 

«Ми всі рівні. Один зі мною хлопець з Лисичанська служить. З Хмельниччини є. Але переважно наші. Хлопці всі патріоти. Буває, ввечері щось сперечаємося, а вранці, коли йдемо на завдання, переживаємо один за одного. Не так за себе, як за те, щоб не підставити нікого. Щоб всі повернулися живі і цілі. Всі діляться, хто чим може і що має. В мирному житті більше підлості. І мені страшно. Всім страшно. Буває, навіть дуже. Коли йдеш на завдання, все виконуєш на адреналіні якомусь, наступного дня усвідомлюєш, шо ризиків було багато. А в той момент ні. Нема такого відчуття страху, просто йдеш вперед», - розповідає Ігор.

Захисник розповідає, що любов до лісу у них з братом від батька, який зараз повернувся на роботу. Їхній дідусь теж працював свого часу в лісі. 

«Мама моя - Олена - родом з Росії. Зараз уже ні з ким зі своїх не спілкується. Родичі кажуть, шо тут американці воюють. Нема цьому пояснення. Звісно, мама переживає за мене. Плаче часто. Як мама. Треба повертатися. Там зараз хлопцям складно. Я маю там бути», - зізнається воїн.

Фото - ілюстративне