Фінські будиночки, таємні зони й три хвилі переселенців: як створювалося шахтарське серце Волині — Нововолинськ

Журналісти ВСН поспілкувалися з провідним науковим співробітником, доктором філософії з історії Юрієм Велінцем, аби розкрити головні сторінки минулого Нововолинська.

Від геологорозвідки до робітничого селища

Пошуки вугілля на Волині розпочалися ще за часів Російської імперії, а згодом їх продовжили польські геологи. У кінці 1940-х років сформували трести «Волиньвуглерозвідка» та «Львіввуглерозвідка», і вже у 1948 році біля села Бужанка зафіксували перші поклади промислової потужності.

Будівництво майбутнього населеного пункту стартувало взимку 1950 року. У квітні 1951-го він отримав назву Нововолинське, а згодом, у 1957–1958 роках, набув статусу міста обласного підпорядкування.

«Місто якраз починало будуватися взимку 1950-го року і воно в той час у документах фігурувало під назвою просто робітниче шахтарське селище Порицьких шахт», — зазначив історик.

Будівництво супроводжувалося постійними змінами генеральних планів. Спочатку місто було розраховано на 15 тисяч жителів, але через бурхливий розвиток вугільної галузі проєкт розширили до 30 тисяч, що згодом створило чимало інфраструктурних проблем через занадто вузькі водопровідні мережі.

Три хвилі заселення: від інженерів до колишніх в'язнів

Заселення Нововолинська відбувалося у три етапи, кожен із яких сформував особливий соціальний портрет містян. Першу хвилю склали фахівці й інженери, направлені за путівками з Донбасу для навчання місцевих жителів гірничим професіям.

Друга хвиля припала на період після смерті Сталіна (1953 рік). Тоді до регіону масово повернулися люди, яких у 1940-х роках звинувачували у зв'язках з ОУН-УПА. Вони утворили потужне національне середовище, за яким пильно стежило КДБ.

«Сюди якраз ринули надзвичайно велика кількість людей, які свого часу підозрювалися за участь в організації українських націоналістів, української повстанської армії в 40-х роках.

Вони оселялися в Нововолинську і склали навіть таке досить велике національне ядро», — пояснив Юрій Велінець.

Третя хвиля у 1970-х роках була пов'язана з промисловим будівництвом, під час якого сюди направили додаткову робочу силу, що на певний час спричинило сплеск криміналітету в місті.

Окрім цього, регіон тривалий час залишався закритою зоною. За даними розвідки США, за діяльністю вугільного басейну пильно стежили через підозри щодо можливих пошуків урану для ядерної енергетики.

Тимчасові «фінські будиночки» та побут містян

Життєвий простір перших мешканців будувався нашвидкуруч. Для розселення робітників масово зводили каркасні «фінські будиночки», розроблені за фінсько-карельськими технологіями. Попри те, що влада обіцяла їх швидко знести, через економічні труднощі ці споруди залишилися житловими на довгі десятиліття.

«Радянська влада наполягала на тому що такі будиночки це кількарічне явище, адже планувалася масштабна житлова забудова. Проте, як показала практика, радянська економіки не витримувала такої швидкої та інтенсивної забудови», — розповів дослідник

Побут містян формувався навколо концепції радянського колективізму. Проєкти передбачали спільні їдальні, бані й вбиральні замість зручностей у квартирах. Люди часто проживали в бараках і гуртожитках, де спальні місця робили двоярусними, а на одну кімнату припадало кілька сімей. 

«Люди проживали де доведеться — у тимчасових бараках чи розкладачках біля будівельних майданчиків, адже на всіх житла катастрофічно не вистачало. Згодом робочі почали самі масово вимагати окремих квартир і не хотіли миритися із загальними умовами», — розповів пан Юрій.

Закриття шахт та пошук нового майбутнього

Перші ознаки вичерпання запасів і необхідності закриття шахт почали з'являтися ще наприкінці 1960-х та у 1970-х роках. Масштабна ліквідація підприємств припала на 1990-ті роки.

 Щоб уникнути економічного колапсу міста, у 1974 році тут розпочали будівництво Заводу спеціального технологічного обладнання за участю трьох країн. Після здобуття незалежності України та закриття більшості шахт чимало нововолинців шукали роботу за кордоном.

«Місто завжди славилося своєю шахтарською працею, а зараз вугільних шахт лишилися одиниці, вони фактично на межі зникнення. Але ми маємо зовсім інші альтернативи і вже можемо сміливо сказати, що нині Нововолинськ — це точно не шахтарське місто». 

В умовах сьогодення Нововолинськ долає екологічні та економічні виклики, приймає релоковані підприємства зі сходу країни та будує нове майбутнє, зберігаючи пам'ять про свою унікальну шахтарську історію.

Читайте також:

• Високі зарплати, хвороби та небезпечна праця: як жили шахтарі у Нововолинську?
• Від вугільних шахт до квітучих скверів: як сьогодні живе місто Нововолинськ. Фоторепортаж
• На Волині зупинилося серце ветерана шахтарської праці Миколи Яремчука