Обіцяв приїхати у відпустку, а повернувся «на щиті»: захиснику з Волині навіки 22

Про нього розповіли на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Молодший лейтенант, 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, житель села Зарудчі (10 жовтня 2001 – 30 травня 2024)

Артем був молодшим сином у батьків. Навчався у школі, в училищі та в університеті в Луцьку. Говіркий, життєлюбний – він мав безліч друзів, був душею компанії.

А потім почалася Велика війна. І він, тоді двадцятирічний юнак, котрий навіть не пробував солдатської каші, одним із перших пішов до військкомату. Так опинився у добровольчому формуванні територіальної оборони. А вже у червні 2022 року став у лави Збройних Сил України. «Не йди, синочку! Я ж не житиму без тебе!» – просила мати, стоячи перед ним на колінах. «Сину, обдумай добре, це ж дуже важливе рішення», – радив Артему батько, розуміючи всю небезпеку. А він твердо сказав, що не може інакше, що Батьківщина потребує захисту, і пішов. На війну. Такий молодий. Але такий відважний. Справжній українець.

Потрапив у 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців. Навчався у Білій Церкві, в Одесі, згодом – у Великобританії. За досить короткий проміжок часу став офіцером, отримав звання молодшого лейтенанта. Командир взводу Артем Оласюк разом зі своїми побратимами перебував у самому горнилі війни – на Донеччині. Воював відважно, безстрашно. Отримував поранення, підліковувався і знову йшов на передову. Бо там були його хлопці, котрі стали вже рідними і які поважали та любили командира. Тож заслужено наш земляк отримав відзнаку своєї бригади – нагрудний знак «Україна або смерть».

«Мамо, я приїду у відпустку!» – сказав у телефонному дзвінку Артем. Як же зраділа Надія Оласюк! Відразу світ миліший став. Почали готуватися з чоловіком до приїзду сина. Перепрала весь його одяг, що прислав поштою, аби легше було у дорозі з речами. Кабанця запланували заколоти, щоб було Артемові на шашлик із друзями вибратися, посмакувати всім домашнім. Дні почали рахувати до того часу, коли нарешті зможуть побачити його, обійняти, пригорнути до себе, сказати, як скучили і як люблять…

А війна тим часом робила свою страшну справу. І це відчуло материнське серце. Бо ж 30 травня жінка не знаходила собі місця, оскільки не могла додзвонитися до сина. Недарма. Уже за кілька годин вона почула найжахливіші слова для матері: її сина більше немає.

Поховали воїна на зарудчівському кладовищі.

Читайте також:

• «З його обличчя ніколи не зникала усмішка»: Герою з Волині навіки 20
• Мріяв бавитися з онуками: серце Героя з Волині зупинилося за кілька годин до 46-річчя
• Дворічна донечка все ще чекає його приїзду додому: молодому захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду