Без вагань пішов на війну: історія загиблого Героя з Волині

Про нього розповіли в газеті «Слово правди».

Народився він 19 вересня 1972 року у Володимирі-Волинському. Шкільні роки промайнули в середній школі No2 (тепер ліцей №2 Володимирської міської ради), а потім парубок здобув професію тракториста в Оваднівському СПТУ-21. Дитинство і юність хлопця абсолютно нічим не відрізнялися від дитинства і юності десятків тисяч його ровесників: школа, уроки, гра у футбол із друзями чи перегони на велосипедах, вечори біля вогнища й спів під гітару…

1991 року Олега Орлова призвали на строкову службу до радянської армії, яку проходив аж на Уралі в місті Златоуст Челябінської області. Та коли в серпні 1991 року Верховна Рада тогочасної УРСР ухвалила Акт про проголошення незалежності України, володимирчанин вирішив покинути службу в росії і повернутися на Батьківщину. Декілька діб добирався до рідного міста й відразу ж пішов у військкомат. Там його направили для проходження подальшої служби в 51-у гвардійську мотострілецьку дивізію, де склав присягу на вірність українському народові. Це був прояв справжнього патріотизму! Повернувшись зі строкової служби, почав їздити в Польщу на роботу.

«У народі кажуть, що «під лежачий камінь вода не тече», але це не про мого сина. За яку б працю він не брався, у нього все виходило на «відмінно». Сам добудував нам будинок, поставив гарний паркан. Навіть усі внутрішні роботи теж виконав сам. Що б я його не попросила зробити, обов’язково виконає», – пригадує мама Ганна Дмитрівна. Олег був двічі одружений, мав троє дітей.

«Мій тато - дуже віруюча людина. Часто брав у руки молитовник, одягав окуляри й вечорами читав молитви. Мав велике серце, був надзвичайно добрим, м`яким, співчутливим. Любив мене і завжди піклувався про мене, незважаючи на те, що батьки були розлучені», – розповіла донька Олена.

Коли розпочалася повномаштабна війна, Орлов разом із товаришем відразу ж пішли у військкомат. Там їм сказали зачекати, та вже через декілька днів отримали повістки. Їх обох зарахували до складу 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Спочатку відправили на Рівненський загальновійськовий полігон, де лише декілька днів проходили навчання з бойової стрільби, після чого військових перекинули на Миколаївщину.

Олег служив номером обслуги відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 14-ої ОМБр. Бої за Миколаїв розпочалися із перших днів російського вторгнення в Україну. Ворожі війська оточили місто з трьох сторін, контролюючи практично всі дороги. Наші безстрашні солдати й офіцери, які знаходилися в окопах і біля гармат, мужньо відбивали атаки ворога. Серед них був і Олег Орлов.

«Тато мені і своїй мамі телефонував нечасто. Про бойові дії не розповідав, напевно, не хотів, щоб хвилювалися. Але про бої, що точилися на Миколаївщині, ми дізнавалися з телевізійних новин. Якось сказав, що там, де він перебуває, ущент знищені школа, будинок культури, медпункт, немає ні води, ні світла. Дуже переживав за свого друга, який отримав поранення і лежав у госпіталі», – пригадує донька Олена.

Загинув захисник 31 березня 2022 року в 50-річному віці в селі Партизанське Миколаївської області від осколкового поранення в голову. 4 квітня Героя провели в останню путь з усіма військовими почестями. Поховали його на Алеї Слави Федорівського кладовища.

Указом президента України від 2 травня 2022 року Олег Орлов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У бібліотеці школи, де навчався наш Герой, оформлений альбом і стенд пам’яті. Через деякий час має відбутися урочисте відкриття меморіальної дошки йому на фасаді цього навчального закладу.

Олег Орлов був звичайною людиною, любив життя, багато планував і мріяв. Але коли настав вирішальни момент для країни, він без вагань пішов на війну і віддав своє життя за мирне майбутнє кожного з нас.

Людмила МАКАРЕНКО

Читайте також:

• Донечка кличе маму в снах: загиблій захисниці з Волині просять присвоїти державну нагороду
• Серце не витримало жахіть війни: історія загиблого захисника з Волині