Востаннє розмовляв з мамою у день її народження: Герой з Волині загинув унаслідок вибухової травми

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Любов Денисівну та Олексія Єфремовича Брисюків війна торкнулась ще раніше – коли молодший син Леонід захищав східні рубежі країни в зоні ООС. Із початком повномасштабного вторгнення росіян він продовжує боронити Україну.

«Цьогоріч у серпні Саша, який жив із нами, сказав: «Я йду у військкомат, чим я гірший від всіх?» – у сльозах згадує розбита горем ненька.

Через місяць проходження бойового злагодження стрілець 14-ої ОМБр ім. князя Романа Великого Олександр Брисюк вже був під Куп’янськом. Тож мати з батьком із тривогою очікували щодня дзвінки вже від двох синів.

«Як тільки була можливість, Саша дзвонив. Розмови тривали недовго, мені було головне дізнатись, що живий-здоровий, – каже Любов Денисівна. – Про бойові дії не розповідав нічого, беріг мене. Він і дзвонив коли було тихіше там, аби я вибухів не жахалася. Один лише раз почула від нього: «Тут справжнє пекло». Я тоді проплакала увесь день. Що могла сказати: три місяці був на «нулі». Але жодного разу не сказав: «Навіщо я туди пішов?..».

Останній дзвінок від сина пролунав 10 грудня – в день народження Любові Денисівни. Їй виповнилось сімдесят два. Ще встигла почути вітання від нього і найкращі зичення, а далі звук став пропадати, зв’язок обірвався. В наступні дні не могла додзвонитись, саме тоді були перебої у роботі «Київстару». Тож саме на це і списувала відсутність зв’язку. Хвилювання та тривога наростали із кожним днем, молилась, просила: «Ангели-охоронці, передайте сину, щоб подзвонив, щоб сказав, що живий…».

Олександр загинув 15 грудня. Вибухова травма, смертельне поранення у голову не залишило шансів на життя. Цю страшну звістку Любов Денисівна почула 19- го.

«Ви знаєте, Саша мені запам’ятався таким, як при прощанні, – підтягнутим, серйозним. Він не захотів, щоб ми проводжали його до військкомату. Попрощались дома, – каже пані Любов. – Обійняв мене, батька, поцілував, сказав: «Бувайте». Я з вікна у сльозах дивилась йому вслід. Не могла подумати, що бачу його востаннє…»

Воїна відспівували в храмі Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. До його будівництва доклав рук і Олександр. В пошані та скорботі, схиливши голови, навколішки прощались маневичани із Героєм, який віддав за нас, за Україну найдорожче – своє життя.

Олена БИЧКОВА

Читайте також:

• Війна забрала життя четвертого захисника з однієї родини: серце Героя з Волині зупинилося на Донеччині
• Мав приїхати у відпустку й стати хрещеним батьком, але повернувся у труні: волинянину просять присвоїти державну нагороду
• Мріяв про донечку та не судилося: захисник з Волині загинув за місяць після одруження