«Я взагалі не очікував, що повернуся»: у Луцьку зустріли звільненого з російського полону захисника Олександра Пришка

Журналісти ВСН також долучилися до зустрічі героя.

У понеділок, 3 серпня, на Замковій площі у Луцьку зібралися містяни, військовослужбовці та сім'ї зниклих безвісти. Саме тут відбулася зворушлива зустріч звільненого захисника.

Олександр зізнався, що повернення додому стало для нього надзвичайно емоційним моментом, адже через службу та полон він не був у рідному Луцьку майже п'ять років — 1744 дні.

«Я дуже щасливий. Я з 2021 року у відрядженні, а в рідному Луцьку не був 1744 дні. Майже п'ять років. Змінилося місто, люди. Дуже-дуже приємно просто повернутись. Стільки емоцій позитивних. Скучив за сім'єю, звичайно», — розповів Олександр.

Захисник розповів, що витримувати випробування в неволі йому допомагали думки про батька та любов до рідної землі.

«Думок було багато. Батько чекав, і я знав, що він мене чекає. Він мене виховував. Я розумію, що маю бути, як мінімум, на його старості років опорою та допомагати всім, чим можу. Це тримало. Хотів просто повернутись додому. Я українець. Ми живемо в найкращій країні. Це тримало», — зазначив захисник.

Олександр пригадав моменти звільнення і зазначив, що до останнього не вірив у те, що відбувається насправді. Чоловік думав, що це лише черговий переїзд між місцями утримання.

«Я взагалі не очікував, що повернуся... Думав, що нас просто перевозять на якесь нове місце. Був дуже здивований, коли нас привезли на кордон з Україною. Ми бачили вже Україну — от вона за метрів 10, ніхто не вірив, поки ми не пересікли кордон, поки нас не зустріли. Повірили вже, коли побачили українські прапори. Це не забути, неможливо передати словами», — сказав воїн.

Новину про звільнення сина родина чекала понад чотири роки. Батько захисника Микола пригадав дзвінок від спецслужб: 

«Мені передзвонили зі служби безпеки і сказали, що ваш син перетнув кордон України, він на нашій території. Ну, я, якщо чесно скажу, я плакав. Я вже останні два роки плачу», — розповів чоловік.

Батько захисника каже, що вистояти всі ці роки йому допомогла незламна віра. Він також звернувся до інших родин, які чекають на своїх захисників.

«Просто віра. Треба вірити, розумієте? Віра, і тільки звернення до Бога, і батьківська любов — вона тільки тримала мене. І я дочекався. Я кажу всім, бажаю всім... я знаю, що це таке — чекати і бути без звісток, не знати. Це безсонні ночі, це й нерви, це дуже тяжко. Але ви розумієте, настане той проміжок часу, коли всі повернуться додому».

Попереду в Олександра - лікування, реабілітація та довгоочікуване повернення до мирного життя.

Читайте також:

• Майже 4 роки неволі: у Луцьку зустріли звільненого з полону Андрія Артисюка
• «За один виїзд вивозили до дев'яти поранених»: історія бойового медика з Волині
• Переніс 24 операції та виховує шістьох дітей: історія ветерана Сергія Богданова, який відкрив сервіс у Луцьку