Навіки 27: молодий прикордонник з Волині загинув менш ніж за два тижні до свого дня народження

Спогадами про Героя поділилося видання Нова доба. 

Понад два роки Павло Ширнін боронив нашу країну від агресії рф. Він був єдиним сином своїх батьків Раїси Григорівни й Олександра Миколайовича, які взяли його з дитбудинку ще зовсім маленьким, коли йому ледь виповнилось півтора року.

− Я була щаслива стати на ці всі роки його матір’ю. Він був золотим сином, доброю і люблячою дитиною… Тепер вже ніхто більш не назве мене мамою… − крають серце слова пані Раїси, яка з чоловіком вкладала все у те, аби виростити його гідною людиною. І це їм вдалося.

«Павло був спокійний, доброзичливий, завжди з турботою ставився до рідних і близьких людей. Свій бойовий шлях розпочав з вірою в Перемогу. А життя його стало прикладом мужності, самовідданості, жертовності та любові до рідних і до Батьківщини, − ділиться спогадами про нього староста Рудниківського старостинського округу Євгенія Величко. − Призваний він до лав ЗСУ з 28.10.2022 року. Був на передовій, демонструючи незламний дух і неабияку сміливість. Дивився у вічі смерті поблизу Соледара, Бахмута, Костянтинівки, Сум. Але його молоде життя обірвалося війною».

Павло Ширнін був солдатом, інспектором прикордонної служби 2-ї категорії − механіком-водієм відділення інспекторів прикордонної служби 4-ї прикордонної комендатури швидкого реагування 1-го прикордонного загону військової частини 9937.

У грудні минулого року він востаннє бачився із рідними. Приходив у відпустку, навідавши батьків, побувши із дружиною Іванною та трирічною донечкою Надійкою, які живуть в Маневичах, орендуючи будинок. Тут у селищі Павло також мешкав до мобілізації, працюючи в охороні Маневицької ВК № 42. Строкову службу пройшов у Києві та Чернігові.

− Ввечері 15 січня ми з ним розмовляли, сказав, аби йому посилку надіслали на день народження, який мав бути 30 січня, й що в квітні йому знову дадуть відпустку, а вже наступного дня він став поза зоною досяжності… Майже три місяці не було про нього звісток… Я куди тільки не зверталася, аби хоч щось дізнатися. Ні ночі не могла поспати за весь цей час. Чекала, що він зателефонує, що повернеться додому… − сповнені невимовного болю слова Раїси Григорівни.

Тіло Павла вже в квітні знайшли на нульовій позиції на Харківщині. При ньому були телефон, військовий квиток, жетон. Як зазначили у сповіщенні про смерть Захисника, він загинув 17 січня від уламкових поранень внаслідок підриву міни.

− Я дякую Богу за такого сина, й за те, що хоч дав можливість його поховати… − зі скорботою говорить пані Раїса. − Павло ніколи не казав «не хочу», «не буду», завжди турбувався про нас із чоловіком, який ще від часу служби в радянській армії має інвалідність ІІІ групи. Я хворію цукровим діабетом, також на інвалідності ІІІ групи… Синові у сімнадцять років люди розповіли, що він нам нерідний, спочатку дуже болісно це сприйняв, але ми йому пояснили ситуацію і вже наступного дня все було гаразд.

Ми з чоловіком не маємо ні братів, ні сестер, знаємо, як це важко, тож казали Павлу, аби він спілкувався зі своїми родичами, просили не цуратися їх, якщо вони знайдуться. На похорон приїжджала його тітка по маминій лінії Наталія Борисівна, при всіх людях дякувала нам за його виховання, просила вибачення, що раніше з нами не зустрілася, не могла все на це наважитися, а з Павлом вона спілкувалася. Підтримував він зв’язок і зі своїм старшим на три роки братом Сергієм, який про нього дізнався вже після смерті бабусі, що виховала його… Він ще до війни виїхав у Німеччину. Павло і зі своїм двоюрідним братом Артемом бачився… З обома ними був дуже схожим. А біологічна мати ще після його народження виїхала в росію. Казав Павло усім родичам, що нічого від них не потребує, просто спілкувався з ними…

Сотні людей у жалобі віддали шану молодому Воїну Павлу Ширніну під час прощання з ним у рідному селі та відспівування в Хресто-Воздвиженському храмі сел. Колки, велелюдно провели його до місця останнього спочинку.

− Ми дуже вдячні за підтримку, слова співчуття заступнику Колківського селищного голови Михайлу Лободі, старості Рудниківського старостинського округу Євгенії Величко, працівнику Луцького РТЦК та СП, підполковнику Юрію Хом’яку, священнослужителям, музикантам духового оркестру з Маневич, усім людям, хто прийшов віддати шану нашому Павлу… − каже мама полеглого Воїна.

Вічна слава й честь українському Герою! Сердечні співчуття його рідним, низький уклін батькам, котрі виховали справжнього Українця.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Коли дружина не отримала від нього повідомлення - зрозуміла, що щось трапилося: спогади про Героя, батька трьох дітей з Волині
• До 54-річчя він не дожив лише кілька тижнів: історія Героя з Волині
• «Пряме влучання. Загинули всі, хто з ним був»: Герою з Волині навіки 35