Від страшних обстрілів їхала світ за очі: переселенка з Миколаєва понад рік мешкає на Волині

Жінка каже, що такого переїзду в її житті точно не було б, якби не війна. У свої 68 років вона разом із чоловіком хотіла спокійної, мирної старості, йдеться в сюжеті 12 каналу, передають Волинські новини. 

«Почало все частіше й частіше гупати. Перші дні ми ховалися в підвалі. Ми живемо в дев’ятиповерхівці. Було дуже страшно. А коли стало все страшніше й страшніше, син каже: «Мамо, напевно, ви з татом виїжджайте», – пригадує переселенка.

Дуже швидко Миколаїв став прифронтовим містом, яке росіяни нещадно обстрілювали. Згодом і в квартиру Галини прилетів осколок, що пробив стіну наскрізь.

«Вікна повибивало. Великий осколок потрапив у стіну кімнати, вибив шматок стіни й впав на ліжко», – зазначає жінка.

Галина з чоловіком їхали світ за очі. З Червоним Хрестом прибули до Одеси, а звідти – потягом у Львів. Туди ж із Харкова приїхала сім’я доньки з маленькою дитиною. Всі разом вирішили їхати на Волинь.

«Ми знайшли житло в ліцеї у Княгининку. Ми переїхали в ліцей, там нам добре було. Нас там, наприклад, безплатно годували. Велика подяка всім працівникам», – говорить Галина.

Нині люди мешкають у прихистку для переселенців, який влаштували в торгово-розважальному центрі «Адреналін Сіті».

«Ми все залишили. Як стояли, так і поїхали. Взяли тільки необхідні речі», – додає переселенка.

У Луцьку разом із чоловіком вона доглядає внучку, поки діти працюють. У рідний Миколаїв хочуть повернутися, хоч там багато руйнувань. Житлові будинки, лікарні, школи – росіяни все стирали з лиця землі. Через тривалі потужні обстріли в Миколаєві досі є проблеми з водою. Ще гірше – в навколишніх селах.

Свою старість Галина з чоловіком проводили на дачі на Херсонщині.

«Ми сиділи на дачі. Нам дуже подобалося. Працювали там разом із чоловіком. У нас там дуже гарний краєвид – видно Кінбурнську косу. Зараз вона окупована. Росіяни звідти стріляють. Наші дачі дуже постраждали», – каже жінка.

За рідними місцинами, сином і друзями вона дуже сумує.

Пригадує, що в гості на Херсонщину неодноразово приїжджали родичі з Росії, а відколи їхня країна розпочала страшну війну з метою знищити український народ, ніби набрали в рот води.

«Вони мені навіть жодного разу не подзвонили. Жодного. Не спитали: чи живі ми».

Галина запевняє, що ставлення до всіх росіян змінилося назавжди: «Це нелюди. Що вони натворили… Їм пробачення ніколи не буде. Ніколи».

Читайте також: 

• Сама жила у літній кухні: історія жительки Луцького району, яка прихистила 80 переселенців
• Переселенка з Донбасу переїхала на Волинь, а її син - до Росії
• «Їхали, а повсюди лежали трупи»: історія переселенця на інвалідному візку, який переїхав до Луцька з двома дітьми
• На Волині жінка всиновила малюка, якого покинула переселенка