Пережив Другу Світову війну та каторжні роботи в Німечччині: волинянин Арсеній Головій відзначив 90-літній ювілей

Пережив Другу Світову війну та каторжні роботи в Німечччині: волинянин Арсеній Головій відзначив 90-літній ювілей

2 квітня завітав 90-літній ювілей до Арсена Дмитровича Головія. А 1 травня виповниться 67 років, як він поєднав свою долю з дружиною Марією Іванівною.

Привітати зі святом дідуся прийшли рідні, близькі, настоятель місцевого Свято-Михайлівського храму протоієрей Олександр Ковальчук та голова первинної ветеранської організації Ганна Панасюк, - пише газета Ратнівщина.

На спільній життєвій стежині цього подружжя немало випробувань, але вони через усе життя пронесли справжню любов і повагу один до одного. Недарма вже сивочолі їхні діти кажуть, що ніколи не чули, щоб батьки сварилися. Вони завжди прислухаються один до одного.

Арсен Дмитрович народився у 1934 році, пережив Другу світову війну, разом з матір’ю, сестрою і братом у 1944 році був вивезений у Німеччину. Хоча на той момент ще був дитиною, але мусив каторжно працювати на примусових роботах. У концтабір їх не поселили. Працювали у німецького фермера у селі неподалік від Франкфурта-на-Майні. Доглядали 17 корів.

Повернулися назад в Україну у листопаді 1945 року. Від примусових робіт їх звільнили через три дні після перемоги. Вантажними машинами вивезли у тодішню Чехо-Словаччину, а звідти чомусь знову завезли в Німеччину. До пізньої осені Головії мусили прибирати німецькі території. У листопаді 1945 року їх нарешті привезли до Львова, далі – товарними потягами до Ковеля, а до своїх сіл добирався хто як міг.

Марія Іванівна народилася у 1941 році, тож війни майже не пам’ятає. Одружилися Головії у 1957 році, виховали чотирьох дітей – Миколу, Василя, Тетяну, Галину. Арсен Дмитрович довгий час працював трактористом у колгоспі. Марія Іванівна виховувала дітей, потім їздила на роботу в Білорусь, співала в церковному хорі.

А сьогодні тішать серця дідуся і бабусі 15 внуків, 30 правнуків, 3 праправнуки. І хоч сил хазяйнувати по господарству так, як колись, уже немає, але вони радіють життю і більш за все хочуть миру. Ще дітьми Головії пережили одну війну. Зараз мріють, щоб вона якнайшвидше закінчилася, щоб їхні правнуки й праправнуки її не пам’ятали.

Читайте також:

Можливо зацікавить