Після демобілізації знову довелося взяти до рук зброю: історія захисника з Волині

Про це пише Поліський лісовий офіс.

Найважче звикнути до того, що у нас зараз дві паралельні реальності. І жити та працювати в обох із них - однаково важливо для збереження незалежності нашої країни, каже Віталій.Про себе говорить мало, як і про війну. Все звичайно, як у багатьох, пояснює.

Після закінчення школи Віталій, маючи нахил до техніки, пішов навчатися до Колківського профтехучилища на водія-тракториста. У лісовій сфері у свій час працював його тато- Олександр Михайлович. Все життя віддала лісгоспу мама Галина Іванівна. Коли ж хлопцеві запропонували роботу в цьому господарстві, він, не вагаючись, погодився.За півроку потому на Віталія Савчука чекала строкова служба в армії. Потрапив до Військово-морських сил ЗСУ. Його підрозділ базувався в місті Одеса.

Після демобілізації у 2017 році, продовжив працювати на рідному підприємстві, створив власну сім’ю. Нині 28-річний чоловік має кохану дружину Софію й двох діток – другокласницю Вероніку та півторарічного сина Радіона. Однак сімейне розмірене життя тривало недовго і Віталію знову довелося взяти до рук зброю.

«В перший же день повномасштабної війни мені зателефонували і сказали з’явитись у військкомат. Через кілька днів у складі 14-ї бригади вже тримали оборону у Київській області, далі були Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська та Донецька. Останнє місце знаходження під Бахмутом, де тривали запеклі бої… Тут пробув лише три дні, – пригадує пан Віталій.

Внаслідок контузії у нього почав погіршуватися стан здоров’я й він був відправлений на Волинь. Після військово-лікарської комісії захисника комісували. Тривалий час проходив реабілітацію й нині кожних три місяці змушений звертатися до лікарів.

Згодом Віталій Савчук повернувся на підприємство і нині працює в автотранспортному цеху.

«Робота автослюсарем подобається, у нас хороший колектив, відповідальний керівник, є підтримка та стабільність. Звісно, хотілось би сісти за кермо трактора, але через станусвого здоров’я про це поки-що доведеться забути. У подальших планах – отримати освіту лісівника. Вірю, що так і буде ближчим часом», – каже чоловік

Читайте також:

• За мужність: трьох Героїв з Волині посмертно нагородили орденами
• «Не боюся померти за Україну»: захисник з Волині воює з 18 років
• Попри поранення вертався в стрій до своїх побратимів: молодому захиснику з волинської бригади просять посмертно присвоїти державну нагороду