Пішов на війну добровольцем у 57 років: волинянин малює ікони на ящиках з-під боєприпасів

Про це пише Кость Гарбарчук для газета Вісник і К. 

Пішов на війну добровольцем у 57 років

За короткий період він створив понад два десятки образів Ісуса, Богородиці і святих. Ікони волинянина є у домівках українців, на позиціях наших захисників, також їдуть у світ як мовчазна молитва з України.

Нині він працює над дерев’яною фігурою розп’ятого Ісуса. У руках – різець. Запах дерева, тиша і зосередженість – усе там дихало спокоєм. Хист до художньої творчості у цього талановитого чоловіка був з дитинства. Навчався різьбі по дереву у Ковельському професійно-технічному училищі №5, згодом закінчив фізкультурний факультет. Працював учителем фізкультури і праці у рідній школі в Ківерцях.

У кризові 90-ті, коли педагогам місяцями не платили зарплати, Олександр Йосипович узявся за різьбу, аби прогодувати родину. Саме його руками створені дерев’яні оздоби та престол у костелі Пресвятого Серця Ісуса Христа в Ківерцях, роботи для храму в Торчині.

Він без роздумів і сумнівів після повномасштабного вторгнення пішов у військкомат у віці 57 літ. Тоді були довжелезні черги і мотивація одна – чоловіки йшли добровольцями захищати свою родину.

– Потрапив у 39-й зенітно-ракетний полк. У мобільно-вогневій групі прикривали небо. Був у групі швидкого реагування як кращий стрілок, – пригадує співрозмовник.

Про саму службу Олександр Гаврилюк багато не розповідає. Каже: все як і в усіх – нічні виїзди, «полювання» на дрони, стан постійної напруги і бойової готовності. Зі своїм підрозділом ківерчанин побував у різних гарячих точках на сході і на півдні України. Захищали стратегічні енергетичні об’єкти та прикривали нашу техніку від ворожих атак з повітря. На одному місці ніколи не стояли. Щоб їх не засікли, постійно кочували з однієї позиції на іншу. Фіксували кожен пуск ракети на відеокамеру – для звітності.

Руки воїна-художника моляться разом із серцем

Коли перед демобілізацією напередодні 60-річчя у липні 2024-го потрапив у госпіталь й переніс операцію, на реабілітації захотілося залишити побратимам щось на пам’ять.

– Хлопці живуть у «норах», прикрашають стіни китайськими календариками, – усміхається він. – А я подумав: треба щось святе. Вирішив спробувати намалювати образ Божий на ящику з-під снарядів. Хоча до того картин ніколи не писав.

Так з’явилися ікони на ящиках з-під боєприпасів. Дошки – з отворами від куль і осколків, з військовими написами й маркуванням. Він не шліфував їх, не приховував ран дерева. Навпаки – крізь ці шрами проступає світло образу. Для роти написав Богородицю, для взводу – Спаса Нерукотворного. Це не канонічний іконопис – це молитва серця. Він пише, як лягає на душу, головне у картині – зміст. Ящики з-під боєприпасів стають іконами і повертаються до наших воїнів в окопи і бліндажі як обереги. Олександр Гаврилюк пише ікони на прохання волонтерів. Його роботи завезли меценатам, котрі допомагають Україні, у Фінляндію, Данію, Швецію. Коли польському благодійнику передали одну роботу волинського майстра, він заплакав від розчулення. Мені найбільше подобається картина, на якій архангел Михаїл топче кацапського фюрера путіна.

Після демобілізації Олександр Гаврилюк повернувся до роботи в школі, ще один навчальний рік викладав предмет «Захист України» і передавав свій бойовий досвід старшокласникам. Зараз на пенсії. Хоче завершити фігуру Богородиці, вирізати Ісуса з дуба – так, щоб здавалося, ніби Христос проростає з дерева і відроджується.

– Так само відродиться і воскресне Україна, – тихо, але впевнено каже Олександр Гаврилюк. І в цих словах – уся його віра. Віра воїна, який пройшов війну і повернувся з іконою в руках.

Читайте також: 

• У 20 років — на війну: історія захисника з Луцька, який збиває ворожі «пташки»
• Рік і вісім місяців мати жила надією, що син повернеться додому живим: історія захисника з Волині
• «Мамо, де мої документи»: історія ветерана з Волині, який у 19 років добровольцем пішов на фронт